Читать «В серце Небесних гір» онлайн - страница 140

— Здорові були, руські люди!

Це білогвардієць. Їх залишилося ще трохи тут від банди Аненнкова, що втік після розгрому Колчака в Сіньцзян. Люди без батьківщини, більшість яких втратили навіть людський вигляд, спилися в кінець, вони або служать у розквартированих поблизу гомінданівських полках, або промишляють виробництвом смердючого самогону, спекулюють на нестійкому курсі паперових грошей, випущених урядом провінції.

Аксуйський базар нічим не відрізняється від звичайного базару будь-якого дореволюційного середньоазіатського міста. Ті ж ашхани і чайхани, ті ж шашличники, продавці коржів, плову, динь… і такий же самий бруд, зграї облізлих голодних собак, жебраки, що демонструють роз'ятрені виразки…

Серед чоловіків у яскравих халатах, барвистих тюбетейках або білосніжних чалмах рухаються, як тіні, жінки — в безбарвних паранджах, з закритими чорною сіткою обличчями…

Ми проходимо в ряди, де торгують місцевими виробами. Тут розвішані кольорові, високої якості повстини — киргизькі і хотанські кошми, виготовлені в Хотані — одному з стародавніх міст Азії; синя мата — груба тканина; яскраві килими на бавовняній основі, аркани з вовни яків, дерев'яні сідла. А поруч — товари з Радянського Союзу: металевий і фаянсовий посуд, мануфактура і взуття; в кількох ларках лежать на полицях куски яскравих шовкових тканин індійського і японського походження та китайської чесучі.

Оглянувши базар, ми вирішуємо відвідати місцеве медичне світило — «професора» і особистого лікаря губернатора. Йдемо через великий сад до павільйону, збудованого у вигляді пагоди. Всередині дві великих кімнати. В одній з них — «аудиторія», де за трьома партами сидять студенти.

— Професора можна бачити?

— Дуже шкода, але професора зараз немає.

Студенти показують нам його кабінет. На відкритих запилених полицях лежать патентовані медикаменти німецького і англійського походження, аптекарські терези, фарфорові ступки, у відкритих коробках корінці і трави, набір хірургічних інструментів, що почали ржавіти. Посеред кімнати на столі розкладені годинникові механізми, прикриті скляним ковпаком.

Помітивши наше здивування, студенти пояснюють, що професор також великий годинниковий майстер.

Другого дня на вулиці до мене підходить невисокого зросту, з приємним, розумним обличчям уйгур.

Це, виявляється, і є «професор». Він скоро побачив, що я його слабо розумію, і переходить на російську мову, у якій набагато сильніший, ніж я в уйгурській.

Висловивши жаль з приводу того, що ми його не застали, він розповідає про себе і зразу ж приваблює нас своєю відвертістю.

— Ви мене даремно назвав «професор», я не професор, але не думай, будь ласка, що я темний табіб. Раніш я був домулла, потім санітар у армії. Там дуже добре вчився медицини і став «практичний доктор». В Аксу зовсім лікар немає. Я губернатор багато разів лікував. Він зовсім тепер здоровий і сказав: будь ласка, можна хворий народ Аксу лікувати, я дозволяй.