Читать «В серце Небесних гір» онлайн - страница 117

Уже в похилому віці Джантай уподобав для себе одну з найнедоступніших долин Тянь-Шаню біля кордону з Китаєм і там випасав свої череди й розводив мак для добування опіуму.

Враховуючи те, що Джантай уже дуже старий, а його бунтарська в минулому діяльність баримтача була викликана сваволею царського суду, радянська влада дозволила йому повернутися в Іссик-кульську область. Джантай перекочував із своїми чередами, але ненадовго. Деякі жителі почали впізнавати або вдавати, що впізнають у його чередах свій скот, і при нагоді взялися поскубувати табуни, гурти й отари старого баримтача. Джантай забрав рештки скоту і повернувся уночі в свої далекі труднодоступні володіння.

Взято було Джантая біля самого кордону з Китаєм, у старій покинутій заставі колишнього Кокандського ханства, куди несподівано наскочив Кутан з добровольчим загоном. Одночасно з Джантаєм був захоплений і другий басмач Касим — один з найнепримиренніших бандитів із числа баїв, що емігрували в перші роки Радянської влади за кордон. З ним, виявляється, ми вже зустрічалися. Це він напав на наш загін у 1929 році. В бою він тоді був поранений.

— Тепер горах мало басмач, — перериває мої спогади Кутан. — Можна ходити спокійніше.

КРІЗЬ БУРАНИ І СНІГОВІ ЗАМЕТИ

З перших днів нашої подорожі в горах починаються бурани і снігопади. Сувора природа Тянь-Шаню і раніше не балувала нас, але такої негостинної зустрічі ми ще не знали.

В цьому році вирішено переходити хребет Терскей-Алатау через перевал Чон-ашу, яким звичайно користуються пізно восени і взимку, коли товстий шар снігу закриває на поверхні гостре каміння. Висота перевалу 3690 метрів.

Наш довгий караван підтягується до перевалу в густому снігопаді. Сніжна імла зливається з білястими хмарами; вітер нещадно б'є в обличчя крижаною крупою.

На Печоріна, людину, яка вперше потрапила в Тянь-Шань, така погода впливає гнітюче.

— Чи правильно ми робимо, що забираємось у таку негоду далеко в гори? — сумно говорить він. — Почуваю, що сонячних днів ми не побачимо. А приїхати додому, нічого не знявши, — це злочин.

Я і Лазієв, який уже знає Тянь-Шань, намагаємось підбадьорити Печоріна.

— Яне Васильовичу, — кажу я йому, — не забувайте, що Тянь-Шань знаходиться на широті середньої і південної Італії, а ми їдемо в саму південну частину. Там чекає нас пекуче сонце.

І ніби на підтвердження цих слів, ледве караван піднявся на перевал, снігопад припинився. Ми знаємо, що це ненадовго, але навіть тимчасове затишшя зустрічаємо з радістю.

Хмари поріділи, і навскісні промені сонця, просковзнувши в прориви хмар, освітили долину Оттук. На всьому двадцятип'ятикілометровому просторі цієї широкої долини не видно жодного деревця, жодного кущика. В її верхів'ях болотисті сази, вкриті зараз снігом, нагадують тундру, а нижче, по обидва боки звивистої річки Оттук, лежать альпійські луки.