Читать «В серце Небесних гір» онлайн - страница 115

У в'ючних корзинах лежать папки з записами геоморфологів, геодезистів, фотографічні документи, кіноплівки.

Цей матеріал надійде в науково-дослідні інститути і лабораторії, його всебічно вивчать. Геологічні породи піддадуть хімічним і мікроскопічним аналізам, рослинам дадуть ботанічні визначення і систематизують їх, насіння посадять у різних кліматичних і ґрунтових умовах і спостерігатимуть його розвиток, а всі матеріали і записи спостережень науково узагальнять.

І тоді ми зможемо сказати, що наша експедиція внесла і овій вклад у вивчення далекої і труднодоступної, але багатої сировинними і енергетичними ресурсами рядянської високогірної країни.

Розділ VI

У КИТАЙСЬКОМУ ТЯНЬ-ШАНІ

НА ДОРОГАХ ДО КОКШААЛ-ТАУ

Роботи Української комплексної експедиції дали можливість вивчити багато районів центрального Тянь-Шаню.

Проте лишалось ще чимало й недосліджених місць.

На південь від долини Кой-кап і на схід від тієї частини ріки Сариджас, де вона проривається через хребти Кокшаал-Тау, були найглухіші, найбільш труднодоступні кутки Небесних гір, що дуже цікавили дослідника.

Зрозуміло, що й нас туди вабило.

І ось знову загорілися неспокійні серця «старих тянь-шанців», знов починаються турботи, клопотання про організацію нової експедиції. Кінець кінцем вони завершуються успішно.

В 1934 році нам пощастило проникнути в глиб хребта Кокшаал-Тау, побувати в ряді його долин. Але цього замало. Необхідно продовжити дослідження.

Влітку наступного року ми знову в Тянь-Шані.

Експедиція на цей раз невеличка: Барков, Рижов, Тюрін, Шиманський, два кінопрацівники — режисер Печорін і оператор Лазієв — та я. По дорозі вона ще зменшується: під час автомобільної аварії тяжко був поранений Шиманський, і ми залишили його в лікарні у Фрунзе.

В Караколі беремо джигітів і носіїв. Серед них наші старі друзі: Мадике Дорбаєв, Толконбай, Тахтаул, Калик, Тураспеков… Вдруге йде з експедицією Джамболот Джанетов. Він був у нас і в минулому, 1934 році. Обличчя його здалося тоді мені знайомим. Я почав пригадувати, де зустрічав цю людину. Джамболот це швидко помітив.

— Мій твоя мал, мал знає, — сказав він. — Басмач Айбаш моя Китай собой таскав: назад наша вдвох тікала, твоя на Сариджас наша бачив.

Тоді я пригадав важкий 1931 рік, сирти, що кишіли басмацькими бандами, і двох змучених, жалюгідних киргизів, обірваних і голодних, які їхали на ледве живих конях. Один з них і був Джамболот. Зараз він помітно поправився, але такий же сухий і стрункий, носить такі ж, як і тоді, чамбари — штани з дубленої шкіри теків.

Їде з нами в цьому році і Кутан Торгоєв — орденоносець, почесна в Каракольському районі людина. Майже всі операції добровольчих бойових загонів проти басмацьких банд, що діяли в той час у глухих кутках Тянь-Шаню, очолював Кутан Торгоєв.

Погода стоїть уже осіння. Падає жовте листя, і вітер розмітає їх по вулицях міста і алеях чудового Каракольського парку.

— Треба швидше виїжджати, — кваплять товариші.

У нас уже все готове, можна вирушати, і раптом — несподівана серйозна перешкода. На вулицях міста з'являються тривожні сірі афішки. В них повідомляється, що в Каракольському районі виникла небезпека захворювання чумою.