Читать «Блукаюча у часі» онлайн - страница 9

— І так, Марк. Здається мені, що сьогодні ти ніяк не заблукав шукаючи свого корпусу? — Сказала я, стріляючи очима в його бік. Мені подобалося, що він тримає мене за руку, але я все-таки демонстративно вивернула її та взяла Моніку під лікоть. Він на мить розгубився, але вже за секунду променисто посміхнувся.

— Так, ви мене розкусили. — Він підняв руки так, ніби здавався. — Хотів з Монікою привітатися й водночас, — він зробив наголос на цьому слові, - познайомитися з її чарівною сусідкою. Мені на пропускному пункті сказали, що приїхала онучка того самого — Ернеста Войчека! Він мій кумир.

— Дякую, дуже приємно. Дід теж був моїм кумиром.

— Мені шкода, що він помер. Ти не пам’ятаєш звісно, але і наша сім'я була на похороні. Я бачив тебе там.

— Тоді я нікого не бачила. Сам розумієш.

— Так, звісно. Моніка, а ти знала що з нами буде вчитися онука Войчека? — Я знала, що мій дід був авторитетною персоною, але такою, щоб його знала навіть молодь!. Це справді слава.

— Знала. Наталя, я була знайома з твоїм дідом. Ти дуже схожа на нього. Зовнішньо — точна копія.

— Дякую, це найприємніша річ яку я чула… — Виникла незручна пауза. Я помітила, що Моніка завжди оберталася, ніби за нами хтось йшов.

— Ти чого?

— Нічого.

— Пропоную піти на галявину ідолів! — Викрикнув Марк занадто голосно для такої тиші. Його слова луною віднесло десь у море.

— Це що таке?

Галявина ідолів виявилася досить цікавою. Жовті цнотливі ліхтарі тихо дзижчали. В їх світлі я розгледіла велику поляну. В її центрі, півмісяцем стояли статуї. Вони були втоплені у високій траві. Вона ледве колихалася під літнім вітерцем. Трава була настільки висока, що прикривала бетонні лавочки поміж ними. Я нарахувала дванадцять ідолів. Один із них, найвищий, стояв у центрі.

— Цим статуям понад тисячі років, — Моніка провела рукою по одній із них. — Раніше, на цьому місці наші предки проводили обряди. Вона на диво збереглася. Християнство знищило все, що відносилось до язичництва. — Ми сіли між Ярилом і Даждьбогом. На цьому місці навіть дихалося якось інакше — давнім, проте не забутим.

— Дивно. Але тут дванадцять богів, коли Володимир запровадив лише шість.

— Наталя, ти знаєш міфологію? — Моніка була дуже здивована.

— Трошки. Мій дід був схиблений на українській міфології. В нього було багато книжок на цю тему, звісно, книжки я не читала, але дід постійно розповідав. Статуї реставрували? — Насправді, вони виглядали так, ніби їх поставили ніби вчора.

— Не всі. З уцілілих, дивним чином, були Перун, Летница й Мокош. Всі інші — збереглися лише фрагменти. Мати казала, що прихильники культу встигли сховати цих богів. — Як же нудно, а от Марку здається цікаво. Він слухав Моніку відкривши рота, я знала цей погляд: він був безнадійно закоханий в цю, до нестями гарну і загадкову дівчину. В мене виникало відчуття «третьої» зайвої і я підвелася.