Читать «Блукаюча у часі» онлайн - страница 10
ПерсеФона
— Час іти.
— Куди? — Марк схопив мене за руку, — ми з пів годинки сидімо тільки. І ти ще не чула химерну історію про ченців-збоченців.
— Про що ти?
— Я намагалася тобі вже розповісти, чому закрили монастир, ти ж не захотіла слухати.
— Бо в твоїй розповіді було відсутнє слово ченці-збоченці. — Мої супутники розсміялися. Далі вони наввипередки розповідали про ченців.
— Монастир був чоловічий. Його настоятель був і справді доброю і мудрою людиною. А от деякі ченці — не дуже.
— Ой, Моніка, кажи вже, як було. Вони були справжніми збоченцями. — Марк встав. — Вони організували секту, де займалися всілякими розпусними речами.
— Так, вони привозили дівчат із міста і робили всіляке таке. — Щоки Моніки зайняв рум’янець.
— Один одним вони теж не нехтували.
— Марк, все це лише плітки.
— Просто, для твого виховання, серденько, це не зрозуміло.
— Короче кажучи, — не втерпіла я, — монахи з монахами, монахи з дівчатами влаштовували вакханалію, що тут таке?
— А ось твоє виховання потребує корективів! — Марк жартівливо пригрозив пальцем.
— Ха-ха. Так що далі?
— Вони, під час своїх ритуалів, обпоювали дівчат. Ті, в якомусь несвідомому стані, блукали голими та стрибали із західного обриву в сагу. Коли все розкрилося, там, внизу, серед грязі й коренів знайшли декілька десятків тіл. Бідолашні.
— А навіщо ченцям це робити?
— Вони приносили жертву. — Марк вказав на шпиль абатства.
— Там же архангел.
— Вдень так. Вночі ні. Вони бачили там свого бога.
— Один із них на суді, - Моніка нервово тріщала кісточками пальців, — сказав, що коли заходить сонце, архангел відлітає. І на його місце приходить зло.
— Що за зло?
— Вони описали його, як загадкову жінку із дивовижно довгим вогняним волоссям.
— Наталя права і час вже йти відпочивати. — Моніка різко обірвала нашу розмову.
— А тебе ніхто не тримає, йди. А ми з Натою ще прогуляємося. — А від цього його погляду вже в мене пробігли мурашки по спині, але ні.
— Якось іншим разом. — Моніка дуже настояла щоб ми провели Марка, бо нас же двоє і йти веселіше, ніж йому потім одному. Тому прийшовши до нашої кімнати я напала на неї з розпитуванням.
— То ти кажеш, Марк тебе ненавидить? Та він дивиться на тебе не відводячи очей!
— Але він хотів, щоб саме ти залишилася з ним.
— Він намагався спровокувати ревнощі. І я відчуваю себе дуже паршиво. Тобі він подобається?
— Наталя, він ніколи мене не подобався настільки, щоб я з ним щось закрутила. Він якось освідчився мені, я відмовила, після цього він дуже образився. Але пройшло декілька місяців, я думала він заспокоївся. — Отакої! Мене здолав такий гнів!
— Чому ти мені відразу не сказала! Я знала, що тут щось не так. І чому тоді ти пішла зі мною.
— Ти мене благала, пам’ятаєш? — Насправді, я вмовила її піти разом. Нічого, найкращі ліки проти одного кохання — це нове кохання!