Читать «Блукаюча у часі» онлайн - страница 63

— Дякую. — Відповіла я заливаючись рум’янцем.

— Тепер йди. — Легко сказати. Перехід назад лякав мене. Лезо катару я направила собі в груди.

— А точно іншого виходу не має?

— Тільки смерть люба, тільки смерть. — Леля вмить підпливла до мене і натиснула на руки. Сама б я на це не відважилася. Болі не було. Просто я припинила відчувати бодай щось схоже на почуття. Все пройшло. Я була, існувала. Але на рівень вище всього того, де жила раніше. Мені хотілося запам’ятати ці відчуття, те благословення жити. Але мене знов повернуло назад. На болото, від якого тхнуло теж смертю, проте іншою. Ця була грузла, липка, невтішна. Смердючі пси чатували берег — потопельниці. Хоча і був день, але сонячні промені не хотіли пробивати той густий сморід. Він оповив все навкруги. Тут щось сталося. Шматки тіла Шишиги плавали по воді. Я уявила, як крижаний велетень зустріне її та відправить в пітьму печери. Там їй і місце. Тіла потопельниць розкладалися. Вони стікали густою чорною рідиною. Я вийшла на берег. Отже, бій вдався. Моніка змогла вбити цих істот, але я свою частину не виконала. Дмитро все ще був десь… На болоті! Звісно, душа блукала там, де її сховав Вітольд. В одній руці я тримала катар, в іншій міцно стиснутий дарунок Лелі.

VIІІ

Бал Нечисті

Вулиці студентського містечка охопило святом. Лунала музика. Будинки мерехтіли гірляндами. Хлопці та дівчата густо барвили фантастичними костюмами. Містом заправляв бал нечисті — свято студентів та острова в цілому. Гомін і сміх чувся з усіх куточків. Здавалося всі яруси містичного острова ожили. Моніка зайшла за ріг будинку. На неї там чекав Павло.

— Якщо чесно, все це дуже дивно! — Вимовив він намальованими помадою губами. Хлопець був одягнений у жіночий костюм епохи 17 століття. Виглядав безглуздо і дивлячись на нього Моніка зайнялася гоготом. Біла, напудрена перука вкрай кумедно сиділа на круглій голові. Всі ці волани та рюші стиснули пухке тіло Павла.

— Тобі це здається смішним?!

— Не ображайся, будь ласка. Але коли я сказала, що ти маєш зіграти мою роль, то мала зовсім інше на увазі. — Павло роззявив рота. — Я наведу на тебе морок. Ти будеш виглядати, як я. Говорити, як я, але залишишся собою. Мене ж будуть бачити Наталею. Ми обдуримо Вітольда.

— Як саме?

— Він почав причаровувати Наталю, щоб віддати жертву Кадуку.

— Як ти зробила з Марком?

— Так. — Павло дивився на неї сердито. Зараз, він ненавидів цю дівчину. Вона йому ніколи й не подобалася, було завжди щось тривожне в ній. Але зараз, йому хотілося її придушити.

— Не переймайся. Вже завтра на світанку ти знайдеш Марка на болоті, цілим і неушкодженим. — Моніка відрізала пасма свого і Павла волосся. Промовляючи заклинальні слова вона перетерла руками його на попіл.