Читать «Блукаюча у часі» онлайн - страница 62

Ще і ще співала я, і ось переді мною виросло гарне створіння. Це була висока струнка дівчина, в зеленому пишному платті, з довгим світлим волоссям, в яких були вплетені квіти. З її появою природа почала змінюватися. За Лелею тягнувся шлейф з весни та веселки. За спиною Богині прокинулася весна. Велетень м’яко постави мене на землю і важко повернувся до своєї варти. Але попросту кажучи, знов закинув голову і закрив очі. Сніг безслідно пропав. Леля — богиня Весни нахилилася наді мною. Вона протягнула руку і доторкнулася до мене.

— Навіщо ти прикликала мене? Чого хочеш?

— Вижити — Прошепотіла я.

— То й живи. — Погляд для такого ніжного створіння був занадто гордівливий і жорсткий. Вона сіла коло мене. Я ж стомлено відкинулася на спину, відчувала як життям і теплом наливається моє тіло. Не знаю скільки я пролежала, але мені й справді стало добре, ніби всіх попередніх хвилювань і не було. Я бачила блакитне безхмарне небо, ясне велике сонце, чула спів птахів на гігантських різнобарвних деревах. Свіжий запах трави пестив ніс, я чула плескіт води. Серед цієї природної краси я була зовсім маленька. Леля гладила своє довге прекрасне волосся, воно мов водоспад струменілося по траві. Пасма виливали світло, яке народжувало нові квіти та запалювало зірки. Вдихнувши повні груди свіжого повітря, я підвелася, легкий бриз дохнув і пір’я враз осипалося з мене, полишаючи мокрі сліди, як після снігу. Мені було жарко. Леля уважно роздивлялася мене:

— Звідки ти прийшла?

— Звідти. — Відповіла я вказавши кудись, чесно кажучи я не знала, як відповісти.

— Ти зі світу людей?

— Так.

— Колись і ми жили там. Але люди забули про нас. Чому ж скажи ви згадали про богиню Лелю? Давно я не чула заклинальної пісні!

— Я не можу сказати тобі, чому ми забули про вас. Напевно, просто, ваш час пройшов… — Оце ляпнула, тепер вона мені точно не допоможе. — Я розповіла богині нашу з Монікой історію і те, що сказав мені велетень. Богиня продовжувала гладити своє волосся і тихо мугикала якусь пісеньку.

— Крижаний велетень має рацію в усьому. — Врешті вона сказала. — Я знаю Блуда. Якщо він перетворив того чоловіка в блукаючу душу, то сховав його на своїй території. На болотах. Адже всі знають, що Блуд і Кадук — рідні браття. — Значить все це було марно?

— Я не знаю. Адже врятувати блукаючого можна лише, якщо помінятися з ним місцями.

— Нічого не розумію.

— Тобі час. Тут не треба довго затримуватися живій людині. Проте, в тебе вистачило рішучості прийти, та і співаєш ти гарно, тому я дам тобі один подарунок. — Леля протягнула мені малюсіньку пляшечку із рідиною, кольору пекучої лави. — Це поверне в світ людей будь-кого, хто був ошуканий потойбічною істотою. — Леля підморгнула мені. Вона підвелася. Богиня була занадто високою, я діставала майже їй до поясу. Гордівлива постать, королівська постава, яка ж вона прекрасна. А і справді, чому люди забули про таких фантастичних Богів! Ця зваблива містика, сповнена всілякими таємницями, котрі хочеться пізнавати та пізнавати. Леля вловила мій захоплений погляд і лукаво всміхнулася.