Читать «Блукаюча у часі» онлайн - страница 49
ПерсеФона
Кожного вечора я підмішувала зілля в напої чоловіка. Тепер він не засинав, він просто не міг виконувати свій чоловічий обов’язок. Це мене дуже тішило, і я насолоджувалася тим, як він не може. Однак це мало неочікувані наслідки для мене. Чоловік став агресивним. Все почалося з ляпаса, а вже через деякий час він бив мене. Вадим був жорстоким. Він ненавидів мене так само, як і я його. Олена порадила знов звернутися до відьми. Я боялася, що стане ще гірше. Декілька разів Дмитро хотів вбити його і навіть видавав плани, як ми це зробило. Не знаю навіть, що лякало мене найбільше — побої чоловіка чи те, ким ставав мій коханий. Окрім цього чоловік зривався на мене і через негласну домовленість наших батьків, яку він не міг виконати — ми повинні були подарувати їм онука, спадкоємця обох династій. Мій батько кожен день бував в нас. Для нього головне було мати онука. Сина в нього не було. Мої ж синці він не хотів помічати, як і моя мати. Чоловік суворо попередив, щоб я не базікала про його проблему, в якій, до речі, він звинуватив мене. Його запалі очі виблискували з-під настовбурчених брів, коли він сказав моєму батькові: «Мені підсунули браковану жінку». Наступного ж дня до нас прийшов лікар і оглянувши Вадима, сказав батькам, що не дає гарантій на те, що я взагалі завагітнію, хіба що від повітря. Відчаю батька не було меж. І вперше за багато років, він поклавши руку на моє плече, сказав: «Якщо так, ми знайдемо іншого чоловіка. Головне — спадкоємець. — Надія загорілася в моїй душі. — Звісно, розлучитися ви не зможете, але… Про це ми поговоримо іншим разом».
А план мого батька був такий: якщо Вадимові проблеми не пройдуть, він відправить мене світ за очі, а всім скаже, що я поїхала народжувати. Я ж вільна у виборі кандидата на отця моєї дитини. Це був жах. І я пішла до відьми, знов. Гірше вже бути не може. О, так. Це хоч яка, але надія.
Вадиму я сказала, що знаю одну ворожку в місті, яка може вирішити наші проблеми. На диво він відразу погодився, очі заблищали. Він дав мені грошей, але одну не пустив. Зібрався мене супроводжувати.
— Я чув про цю відьму з Кривої. Кажуть, вона і справді все може. —
На порозі будинку по вулиці Кривій, як завжди палила висока жінка, чепурно одягнута в чорне.
— Я чекала на вас… — Прошипіла вона, чим дуже здивувала нас обох. Ми пройшли до середини будинку, в ту ж саму розкішну кімнату. Здавалося я була тут ще вчора. Але з того дня мину вже рік.
— Лягайте пан Вадим. Я знаю вашу біду і зможу допомогти. Відьма запалила пахощі, від яких в мене відразу розболілася голова. Він лежав на тахті та ніби заснув. Тихенько ми вийшли в дзеркальну кімнату.
— Навіщо ти прийшла? Ще і його привела.
— Пробачте. Він наполіг. Я нічого не могла придумати, щоб відмовити йому. А це вам, в знак подяки. Мені дуже потрібна ваша допомога. — Я протягнула їй золоту брошку у формі сонечка. Обличчя жінки вмить пом’якшало.
