Читать «Блукаюча у часі» онлайн - страница 45

— Нам прийдеться зламати його волю, і тільки. Те, що він до тебе небайдужий — дуже полегшить нам діло. По правді кажучи, якщо б він не відчував до тебе ніяких емоцій, це діло було б програним. Мені треба вийти ненадовго. Почекайте. — Вона жодного разу не використала слово «кохає», з того можна судити, тільки про мою особисту дурість. Відьма зайшла у дзеркало, наче в двері, і розтанула. Я бачила лише своє зображення в чотирьох дзеркалах з різними окантовками й символами. Зараз, згадуючи це, я дивуюсь, чому мене не налякало все те, що відбувалося. Я була сліпа, засліплена своїм фатальним коханням і п’яна від знання того, що моє почуття взаємне. З’явилася відьма, але з іншого дзеркала, в руках вона несла золоту чашу, з вкрапленими сапфірами та діамантами. В ній на дні була вода.

— Сюди, в ніч на Юрія, крапнеш своєї крові та даси випити нареченому в день весілля.

— Навіщо? — Відьма роздратовано хмикнула.

— Це наслідки люба.

— В ніч на Юрія? Це ж 6 травня, через чотири тижні. Але через два я виходжу заміж!

— А ніхто і не казав, що це буде легко і відразу. Вір мені! Ти ще не раз прийдеш до мене. До свого пастора не ходи. Завітаєш до нього на сповідь, перед весіллям і подаруй це, — з кишені вона дістала ладанку, — він дасть тобі щось замість. В цю ж ніч зробиш таке… — Все, що наказувала відьма, лякало мене, сіяло сумнів в усьому, на що я наважувалася. Але… Вона переконувала, ніби мій пастор мене кохає. Я простягнула руки до чаші.

— А — а — а! — Пригрозила відьма пальцем. — Спочатку контракт. — І знов нізвідки вона дістала згорток. Я неохоче взяла його до рук. На ньому було написано всього одне речення: «Моніка Ружевська бере всі наслідки після ритуалу на себе». Отак просто? Ніби якийсь дитячий жарт!

— А підписувати його потрібно кров’ю?

— Звісно. — Ханна виглядала серйозною. Мені здалося, що вона ось-ось розсміється і скаже, як добре вони з Оленою мене провели. Так і було. Тільки не в тому сенсі, в якому я думала. — Ну, добре.

— Приклади палець до паперу, він сам всмокче твою кров. — Не дуже вірячи в її слова, я так і зробила, але папір присмоктався до шкіри. Якісь маленькі цупкі присоски витягували краплини крові, які розпливалися майже чорними плямами у згорток. Очі відьми розширювалися і вона захоплено дивилася на контракт. Ніби й сама не вірила в свою вдачу. Я ж попленталася додому. Виснажена, проте повна закоханості та впевненості.

Через два тижні я пішла на сповідь. Як казала відьма, так я і зробила, протягнувши ладанку пастору я думала, він відразу кинеться до мене зі словами кохання. А він покрутивши її, сховав у кишеню.

— Дякую Моніка. Мені приємно. Дозволь і я подарую тобі щось. — Опустивши очі, він протягнув мені свої чотки. Бог мій! Відьма так і сказала. Вхопивши їх, наче останнє в своєму житті, я притулила їх до серця. — Я буду завжди ходити з ними! Ніколи вас не забуду!

— Ти кажеш так, наче прощаєшся?