Читать «Блукаюча у часі» онлайн - страница 32
ПерсеФона
— Ну що, крихітко, тобі подобається наш гурт? Чого раніше я тебе не бачив?
— Я щонайвідданіша ваша прихильниця, від сьогодні. — Пальто я не застебнула, тому дуже скоро почала тремтіти від холоду.
— Ти вся тремтиш. Йди до тата, він тебе зігріє. —
— Добрий вечір! — Голосно проказав він. Мій гітарист швидко озирнувся.
— Хто це? — Вітольд схопив його за комір і відтягнув від мене.
— Поліція моралі.
— Ой, Вітольд Євгенович. А що ви тут робити?
— Пильную чесноту дівчини.
— Може ви мене поставити на землю? — Професор майже кинув його. Вітольд підняв мій плащ.
— Дон Жуан. Марш звідси.
— Вже йду. — Та що ж таке! Чому його всі лякаються, я натягнула плаття на груди.
— Тримай. — Він протягнув мені плащ, я швидко вдяглася. Мені якось раптом стало холодно, все тіло калатало.
— На самому цікавому зупинили.
— Пішли я тебе проведу.
— Я сама піду. Ти що слідкуєш за мною?
— Розумієш, я саме йшов додому, але ти так голосно стогнала, що я не одразу зрозумів, чи — то благання про допомогу чи що.
— Я думаю, ти бачив, що допомога мені не потрібна.
— Застудишся. — Його з'їдали ревнощі. Вона віддала перевагу цьому слинявому прищавому підлітку. Ми знову йшли мовчки, мені було холодно й огидно від своєї поведінки. А ще я було обурена. За яким правом він вмішується в моє приватне життя? Хоча, мені було соромно і перед ним. Мої зуби вибивали чечітку, тому я нічого не могла сказати. Йшла тремтіла й лютувала.
Він мовчав. Він думав про те, що він щойно зробив невластиву для себе річ. В іншому випадку, він просто не став би навіть йти за ними, але не зараз. Та що ж це з ним? Невже пристрасть так охопила його до цього дівчиська. Хоча… може це просто самолюбство, дух суперництва?
Моє тремтіння дійшло до межі й зуби били голосно, нічого не могла з собою вдіяти.
Вітольд скоса глянув на неї, але не міг собі дозволити обійняти. Тому, прискоривши кроки, вони швидко дійшли до гуртожитку. Мовчки розійшлися. Не роздягаючись я залізла під ковдру, Моніки міцно спала. Скоро і я забулася сном.
Вітольд зайшов до хащі парку. Він вже не був у людській подобі.