Читать «Блукаюча у часі» онлайн - страница 31

— Дякую. Це від нашого столу до вашого. — Вітольд поставив пляшку вина на стіл. — Це, як би мовити, моє перепрошення. Я мав необережність невдало пожартувати, чим образив твою подругу. Прошу вибачення. — Сказав він персонально мені.

— Занадто багато вибачень за один вечір?

— Розумієш, ми, кобеля, такі, спочатку накоїмо, а потім виправляємося. — Вітольд розлив шампанське по келихах.

— За самих гарних жінок, які сидять за цим столом!

— Будьмо! — Вони випили. Я лише ледве торкнулася губами. Мені потрібно залишатися при ясному розумі, особливо тепер, після розмови з Павлом.

— Здається він і насправді запав на тебе. — Зашепотіла Моніка мені на вухо, — але не втрачай голови, від рук цього самця розбилося не одне дівоче серце.

— Ви танцюєте? — До мене підійшов хлопець, однокурсник Ігор.

— Так, звісно. — «Аби вшитися звідси».

— І кому я повинен бути вдячним за репутацію бабія? — Широко усміхаючись, Вітольд налив ще шампанського.

— Мені звісно.

— Я так і здогадався. І навіщо ж ти такі плітки розпускаєш? Я просто хотів подружитися з твоєю подругою.

— Подружитись? А як же, дай пригадати, ти дружив з Катею, Танею. О, ледве не забула, Оля! Ти зі всіма хотів дружити. Тільки вся твоя дружба потім їм боком вийшла, на моєму плечі, ридаючи три дні і три ночі. А те, що Наталя мені подруга — це точно. Тому і попередила про тебе. Хоча знаєш, ти їй з самого початку не сподобався. Так що я не винна.

— Ти їй розповіла про дівчат?

— Ні.

— Звісно ж.

— Вітольд, я знаю тебе вже давно, ти жодної спідниці не пропустиш, особливо, якщо це гарна спідниця першокурсниці. І, будь ласка, облиш дівчинку у спокої.

— Моя королева гнівається? — Очі Вітольда заблищали вогнем, так, це справжні вогні горіли в очах.

— Припини. Якщо ми хочемо жити у цьому світі, ми повинні дотримуватися його правил. Не ображати найкращих подруг. І навіщо ти налякав її у лісі? Кортіло прийняти свою справжню подобу? Рано дорогенький, не час ще.

— Моя люба, не забувай свого місця. Владарюй своєю нечистю, я ж — хазяїн своєї території. У тебе своє ремесло, у мене — своє.

— Все так. Ти хазяїн, поки що. Але ж влада мінлива пані. — Відчувши, що їх розмова переходить в небезпечне для неї русло, Моніка змінила гордівливий тон на дружній. — Пропоную не сваритися. Я просто ввічливо прохаю не чіпати її.

— Підтримаю пропозицію щодо припинення сварок.

Танок закінчився. Розчаровано, я повернулася на місце. Танцювати вже не хотілось.

— Я втомилася, може підемо спати? Чи ти ще хочеш залишитися? — Спитала Моніка, вона натягувала куртку.

— Я залишуся. — Насправді мені хотілось піти, але потрібно дещо переговорити з Павлом.

— Хто тебе проведе?

— Кавалер!

— Так? І хто він? — Моніка очима вказала на Вітольда.

— Гітарист. — Несподівано видала я.

— Нічого собі! Коли ти встигла його закадрити?

— Ще не встигла. Дивись і вчися. — Відпивши від шампанського, я пішла в атаку. Це виявилося не складно, гітарист гурту не зводив з мене очей цілий вечір, тому, коли я підійшла до нього і запропонувала провести себе, він не відмовився. Його звали Еней. Маю надію, що він таки парубок моторний і хлопець хоть куди козак! Не скажу, що він був красень. Але такий собі поганий хлопець з татуїровками. Гарний кандидат на вечір. Павло десь зник, тому мені все ж таки довелося йти з Енеєм. Взявши пальта, ми вийшли з бара. Парубок відразу обійняв мене, так, я дозволю ці вольності, такий вже в мене сьогодні настрій.