Читать «Блукаюча у часі» онлайн - страница 26

— Не хвилюйся за друга. Я відразу піду до медпункту. Тобі ж не можна потрапляти в пригоди.

— Добре. — Я відчувала себе ніяково, декілька раз хотіла ще щось сказати, але зупинялася. Він теж, здається, так себе відчував. От ми дійшли до корпусу.

— От чорт! Гуртожиток зачинили. — Вже була початок одинадцятого, неймовірно, але ми йшли майже 20 хвилин, коли до кав’ярні 10 хвилин ходу.

— Не хвилюйся, ми попросимо вахтерку відчинити. Я щось вигадаю. — Вітольд потягнувся до дзвінка.

— Не треба! — Я перехопила руку, мені здалося, ні, я відчула як тремтіння проскочила по його руці й передалося мені.

— Чому ж? — Його голос став хриплим й тихим. Вивернувшись від моєї руки він обережно зціпив свої пальці в мої.

— Вона дуже, той, зла. — Я не могла знайти слів, голос тремтів, та куди там голос, все тіло. Що ж це таке? Раптом задзвонив мій мобільник, — це дзвінок спасіння, я висмикнула руку. Моніка! Дякувати Богові. Обмалювавши їй ситуацію, Моніка наказала йти до чорного ходу, вона відімкне його. Вітольд провів мене до нього, хід був з іншої сторони вежі. Я йшла швидко, настільки, наскільки могла, і відчувала себе просто дурепою від цього. Моніка вже чекала.

— Привіт! Тихенько. Нумо, хутко! О, Вітольд? Доброго вечора, не очікувала тебе побачити. — Моніка здивовано подивилася на мене.

— На добраніч. — Тільки і сказала я не дивлячись, навіть, у його бік.

— І вам дівчатка, солодких снів. — Промуркотів чоловік.

— Наталя, це твоє діло звісно, але він бабій. До того ж такий, котрий сам за дівчатами не бігає. Він грає в садистські ігри. Закохує в себе і ти не встигнеш оговтатися, як вже сама вештаєшся за ним. Цей чоловік отримає від цього задоволення. — Перше, що сказала мені подруга, коли ми потрапили до кімнати.

— А що з його жінкою трапилося?

— Не знаю. Знаю, що він переїхав сюди сам. Вона іноді приїжджала до нього, але вони не дуже ладнали.

— Діти є?

— Ні. А чому ти так раптом зацікавилась?

— Просто. Нічого такого. Він мені не подобається, ти ж знаєш.

— Звісно. — Задзвонив телефон. Павло сповістив, що Марк перебуває в шоковому стані. На голові в нього знайшли садно, доволі глибоке. Фельдшер припустив, що Марк міг звалитися на Північному боці острова, бо багнюка була болотною. Як він туди потрапив і що робив, хлопець не міг відповісти. Його залишили на ніч. А ранком відправлять в місцеву лікарню. Моніка без жодних емоцій вислухала мене.

— Таке трапляється, коли вештаєшся там поночі.

— Він йшов до тебе.

— Його тут не було. Я весь вечір робила завдання.

— Тобі ніби все одно на нього?

— Про нього є кому піклуватися. — Я не впізнавала подругу. Завжди чуйна до чужого болю, зараз вона була іншою, чужою. Саме в цей момент я бачила в ній риси фрау Грільди: пожмакане обличчя, позбавлене почуттів; застиглі пусті очі; губи, складені в вираз «все дратує».

Моніка знов прокинулась посеред ночі. Їй ніяк не вдавалося заспокоїти своє серцебиття. Вона довго лежала з розплющеними очима. Раптом я встала з ліжка, тоді мені здалося, що хтось плаче. Повернувшись до сусідки та прислухаючись, зрозуміла, що вона начебто спить. Було темно і я не бачила, що Моніка слідкувала за мною. Я сиділа і намагалася зрозуміти звідки йшов звук. Це з коридору, я вийшла. «Знов у вісні ходить», подумала Моніка і тихенько пішла за мною. В коридорі було темно. На першому поверсі видавала протяжні низькі звуки одинока лампа, світло від неї ледь підіймалося тонким стовпчиком по сферичному коридору. Ледве — ледве я розгледіла фігуру людини, вона сиділа на колінах на сходинках між п’ятим і четвертими поверхами. Обхопивши голову руками, вона плакала. За статурою фігура була схожа на чоловіка. Хто це був? Що він робить у жіночому гуртожитку вночі? Моніка нечутно йшла за мною, вона знала, що сновиду не можна різко будити. Подруга боялася налякати мене. І не бачила і не чула те, що бачила і чула я. Мені стало моторошно, холодок пробіг по шиї, піднявся до потилиці. Плач ставав гучніше і вже переходив на ридання. Він відскакував від кам’яних стін, розливався по холу і знов повертався до свого джерела. Мене здивувало, що ніхто окрім мене не чув цього.