Читать «Блукаюча у часі» онлайн - страница 26
ПерсеФона
— Не хвилюйся за друга. Я відразу піду до медпункту. Тобі ж не можна потрапляти в пригоди.
— Добре. — Я відчувала себе ніяково, декілька раз хотіла ще щось сказати, але зупинялася. Він теж, здається, так себе відчував. От ми дійшли до корпусу.
— От чорт! Гуртожиток зачинили. — Вже була початок одинадцятого, неймовірно, але ми йшли майже 20 хвилин, коли до кав’ярні 10 хвилин ходу.
— Не хвилюйся, ми попросимо вахтерку відчинити. Я щось вигадаю. — Вітольд потягнувся до дзвінка.
— Не треба! — Я перехопила руку, мені здалося, ні, я відчула як тремтіння проскочила по його руці й передалося мені.
— Чому ж? — Його голос став хриплим й тихим. Вивернувшись від моєї руки він обережно зціпив свої пальці в мої.
— Вона дуже, той, зла. — Я не могла знайти слів, голос тремтів, та куди там голос, все тіло. Що ж це таке? Раптом задзвонив мій мобільник, — це дзвінок спасіння, я висмикнула руку. Моніка! Дякувати Богові. Обмалювавши їй ситуацію, Моніка наказала йти до чорного ходу, вона відімкне його. Вітольд провів мене до нього, хід був з іншої сторони вежі. Я йшла швидко, настільки, наскільки могла, і відчувала себе просто дурепою від цього. Моніка вже чекала.
— Привіт! Тихенько. Нумо, хутко! О, Вітольд? Доброго вечора, не очікувала тебе побачити. — Моніка здивовано подивилася на мене.
— На добраніч. — Тільки і сказала я не дивлячись, навіть, у його бік.
— І вам дівчатка, солодких снів. — Промуркотів чоловік.
— Наталя, це твоє діло звісно, але він бабій. До того ж такий, котрий сам за дівчатами не бігає. Він грає в садистські ігри. Закохує в себе і ти не встигнеш оговтатися, як вже сама вештаєшся за ним. Цей чоловік отримає від цього задоволення. — Перше, що сказала мені подруга, коли ми потрапили до кімнати.
— А що з його жінкою трапилося?
— Не знаю. Знаю, що він переїхав сюди сам. Вона іноді приїжджала до нього, але вони не дуже ладнали.
— Діти є?
— Ні. А чому ти так раптом зацікавилась?
— Просто. Нічого такого. Він мені не подобається, ти ж знаєш.
— Звісно. — Задзвонив телефон. Павло сповістив, що Марк перебуває в шоковому стані. На голові в нього знайшли садно, доволі глибоке. Фельдшер припустив, що Марк міг звалитися на Північному боці острова, бо багнюка була болотною. Як він туди потрапив і що робив, хлопець не міг відповісти. Його залишили на ніч. А ранком відправлять в місцеву лікарню. Моніка без жодних емоцій вислухала мене.
— Таке трапляється, коли вештаєшся там поночі.
— Він йшов до тебе.
— Його тут не було. Я весь вечір робила завдання.
— Тобі ніби все одно на нього?
— Про нього є кому піклуватися. — Я не впізнавала подругу. Завжди чуйна до чужого болю, зараз вона була іншою, чужою. Саме в цей момент я бачила в ній риси фрау Грільди: пожмакане обличчя, позбавлене почуттів; застиглі пусті очі; губи, складені в вираз «все дратує».
Моніка знов прокинулась посеред ночі. Їй ніяк не вдавалося заспокоїти своє серцебиття. Вона довго лежала з розплющеними очима. Раптом я встала з ліжка, тоді мені здалося, що хтось плаче. Повернувшись до сусідки та прислухаючись, зрозуміла, що вона начебто спить. Було темно і я не бачила, що Моніка слідкувала за мною. Я сиділа і намагалася зрозуміти звідки йшов звук. Це з коридору, я вийшла. «