Читать «Блукаюча у часі» онлайн - страница 24

— Ні. Я не знав. І не впізнав вас здалека. Пробачте мені, будь ласка, але я маю право обирати кого завгодно. — І тут він мав рацію. Шанувати закони цього світу навіть вона повинна була.

— Він давно мною обраний. — Упир відстоював своє право.

— Він не має вашої мітки пані.

— Якщо я запропоную тобі іншого, ти залишиш цього?

— Так… — Упир показав свої ікла. — Я хочу її, — в руках у нього з’явився клаптик волосся, він підніс його до носа, ввібрав запах, його тіло затремтіло, — так, її…

— Хай буде так, бери. Але запам’ятайте всі інші, цей мій! — При цих словах змії на ногах зашипіли.

— Домовилися. Проте зробіть на ньому вже мітку. Він причинний?

— Не зовсім, поки ще.

— Моя пані чекає слушної нагоди? — Відьма втомлено подивилася на нього. Як же їй це все остогиділо. Проте було одне «але», яке не дозволяло чинити наразі інакше.

— Зовсім скоро. — Упир розтанув блідними вогниками у пітьмі. На обличчі мав дивовижно — прискіпливу посмішку.

Щойно Моніка віддала згоду на поживу упирем Альбіни. В альтернативі — це був кращий варіант ніж Марк, її Марк. Всі істоти заповзли по своїм куткам. Моніка ж стояла на своєму місці з кинджалом у руці, вона дмухнула на нього і він обернувся у пісок, який розсипався у повітрі. Марк йшов на зустріч, голова була опущена, він так і не зрозумів, куди ж подівся той чоловік, який хотів у нього підпалити. Куди ж йому палити, такий блідий був, жах, і від нього так дихало холодом, наче крижаний лід.

— Марк!

— Моніка? Що ти тут робиш?

— Вирішила піти попити каву…

Ми з Павлом випили вже по третій чашці кави. Моніка не відповідала на дзвінки. Телефон Марка був взагалі ввімкнений. Ми плуталися в здогадках. Прийняла вона його чи ні? Тому ми вирішили трохи зачекати. Тим паче, Павло бажав залишитися і не кидати ж його самого! А все через одну дівчину. Річ у тому, що наш Павло був до нестями закоханий у свою однокурсницю Альбіну. Високу плоску дошку, яка постійно до мене чіплялася. Вона зверхньо дивилась на всіх і вся. Що він знайшов у ній, ми збагнути не могли. Зараз вона сиділа за сусіднім столиком з якимось блідим красенем. І де вона його підчепила?! Я намагалась заспокоїти Павла, коли він тільки — но вирішив підійти до неї, поговорити, з’явився цей блідий чоловік з зовнішністю рок-зірки, звісно Павло відступив. Він дуже комплексував через свою повноту, хоча мені здається, він дуже милий. Цього я йому звісно не сказала, а то, не приведи Боже, почне чіплятися з горя, руйнувати дружні стосунки я аж ніяк не збиралася. Достатньо того, що моя симпатія до Марка іноді заважала при спілкуванні з Монікою. Альбіна відкрито залицялася, рок-зірка недвозначно натякав.

— Будьте здорові шановне студентство!!! — До кав’ярні зайшов Вітольд.

— І вам доброго! — Відповіли всі якось хором. Він був дуже популярний серед студентів, але я вперто продовжувала відноситися до нього з насторогою. І ще той факт, що він мав духовний сан, збивали зовсім з пантелику. Як такий чоловік — кремінь, хижацької натури міг мати релігію? Я чула, що він розпусник. Звідусіль посипалися пропозиції до викладача, всі хотіли, щоб саме з ними посидів Вітольд Євгенович.