Читать «Астрід Ліндгрен. Малий і Карлсон, що живе на даху» онлайн - страница 16

Потім Малий помчав до крамнички і майже на всі гроші накупив цукерок та шоколаду. Коли він віддавав крамареві свої скарби, то на мить згадав, що збирав ці гроші на собаку. Він тяжко зітхнув, але тут же подумав, що той, хто має стати Карлсонові за матір, не може дозволити собі тримати собаку.

Повертаючись назад, Малий розсовав ласощі по кишенях і заглянув до вітальні. Там уся родина - мама, і тато, і Боссе, і Бетан - пила післяобідню каву. Та сьогодні Малому ніколи було сидіти з ними. На мить він подумав, чи не покликати їх до себе в кімнату познайомитися з Карлсоном, але, добре все зваживши, відмовився [300] від цієї гадки. Ще не пустять його з Карлсоном на дах! Краще відкласти знайомство до іншого разу!

Малий узяв з таці жменю мигдалевого печива - Карлсон-бо сказав, що печива теж хоче,- і поспішив до своєї кімнати.

- Як ти довго змушуєш мене чекати! Мене, такого хворого й нещасного! - докірливо сказав Карлсон.- Температура піднімається у мене по кілька градусів на хвилину, і тепер на мені вже можна було б зварити яйце.

- Я поспішав, як лише міг,- виправдувався Малий,- і скільки всього накупив...

- Але ж залишив п'ятиерову монету? Я маю одержати п'ять ере за те, що мене кусатиме шарф,- злякано перебив його Карлсон.

Малий заспокоїв його - сказав, що зберіг кілька п'ятаків.

У Карлсона радісно заблищали очі, і він застрибав на місці з утіхи.

- О, я найхворіший у світі! - сказав він.- Нам треба швидше покласти мене до ліжка.

Аж тепер Малий подумав, як він дістанеться на дах, не вміючи літати.

- Спокійно, тільки спокійно! - сказав Карлсон.- Я посаджу тебе на спину, і гайда - просто до моєї хатки. Але гляди, щоб пальці не попали в пропелер.

- Ти справді думаєш, що в тебе вистачить сили донести мене на собі? - спитав Малий.

- Там видно буде,- відповів Карлсон.- Важко, звичайно, уявити собі, що я, такий хворий і немічний, подолаю з тобою хоч половину шляху. Але завше є рятунок. Коли я відчую, що в мене більше немає сили, то скину тебе.

Малому не здавалося, що це рятунок - скинути його на півдорозі вниз, і він трохи занепокоївся.

- Та нічого, все має бути гаразд,- потішив його Карлсон.- Якби тільки мотор не відмовив. [301]

- А як відмовить? Ми тоді впадемо вниз? - спитав. Малий.

- Аякже - ляп, і впадемо,- радісно підтвердив Карлсон.- Але це дурниці, не варто й згадувати! - додав він і махнув рукою.

Малому нічого не залишалось, як погодитися, що то дурниці. Він надряпав на клаптикові паперу записку мамі й татові і поклав її на столі:

Я НА ГОРІ В КАЛСОНА ЩО ЖЕВЕ НАДАХУ

Звичайно, було б найкраще, коли б він устиг повернутися, поки ця записка попаде їм на очі. Але якщо вони часом почнуть його шукати, то хай знають, де він. А то може вийти так, як було раз, коли вони гостювали в бабусі і Малому заманулося самому покататися поїздом. Тоді мама плакала й .питала: