Читать «Астрід Ліндгрен. Малий і Карлсон, що живе на даху» онлайн - страница 14

Мама зітхнула. Вона зрозуміла, що не тільки Крістер при нагоді шпурляє каміння. її пестунчик анітрохи не кращий. Просто не віриться - такий маленький хлопчик з милими синіма очима і такий розбишака!

- Скажи, а чи не можна взагалі обійтися без каміння? - мовила мама.- Адже про все можна домовитись. Адже на світі немає такого, про що не можна було б спокійно поговорити і дійти згоди.

- Ні, є, мамо,- сказав Малий.- Наприклад, учора. Я саме теж бився з Крістером...

- І зовсім дарма,- перебила його мама.- Замість битися ви могли б розв'язати свою суперечку словами.

Малий сів біля столу і підпер руками розбиту голову.

- Ви так гадаєте? - спитав він, блимнувши на маму очима.- Крістер сказав мені: «Я тебе наб'ю!» Отак і сказав. А я йому відповів: «Ні, не наб'єш!» То як же після цього ми могли розв'язувати суперечку словами? Ви можете мені пояснити?

Мама не знала, що на це відповісти, і їй довелось припинити свою проповідь про мир. її малий розбишака сидів насуплений, тому вона поспішилася поставити перед ним чашку теплого шоколаду та свіжі булочки. [295]

Це було те, що Малий любив. Він учув приємний запах свіжого печива, ще коли піднімався сходами, а мамині чудові булочки з цинамоном принаймні хоч трохи полегшували йому життя.

Малий задумливо відкусив булочку, і, поки жував, мама наліпила йому на ґулю пластир.

Тоді легенько поцілувала його в пластир і лагідно спитала:

- А що у вас із Крістером сьогодні зайшло?

- Крістер і Гунілла кажуть, ніби я все видумав про Карлсона, що живе на даху. Кажуть, що він просто вигадка.

- А хіба це не правда? - обережно спитала мама. Малий звів очі від чашки з шоколадом і сердито зиркнув на маму.

- Ну, хоч ви принаймні можете повірити мені? - [296] сказав він.- Я питав Карлсона, чи він, бува, не вигадка...

- І що ж відповів Карлсон?

- Сказав, що коли б він був вигадка, то це була б найкраща в світі вигадка. Проте Карлсон якраз не вигадка,- мовив Малий і взяв ще одну булочку.- Карлсон вважає, що навпаки - Крістер і Гунілла вигадка. «Страшенно безглузда вигадка»,- каже він. І я теж так гадаю.

Мама нічого не відповіла на це. Вона знала, що однаково не переконає Малого, тому тільки мовила:

- Я вважаю, що тобі слід більше гратися з Крістером та Гуніллою і менше думати про Карлсона, що живе на даху.

- Карлсон принаймні не шпурляє в мене камінцями,- сказав Малий і помацав ґулю на лобі.

Раптом він щось згадав і радісно всміхнувся до мами:

- О, я мало не забув - сьогодні я вперше побачу, де живе Карлсон!

Але він зразу ж пожалкував, що пробалакався. Ну й дурний, хіба можна казати про таке мамі!

Проте ці слова не здалися мамі страшнішими й небезпечнішими за все інше, що Малий розповідав про Карлсона, і вона безтурботно мовила:

- Ну що ж, тобі, мабуть, буде дуже цікаво. Але вона навряд чи була б така спокійна, якби вдумалася в те, що сказав їй Малий. Адже уявіть собі тільки, де жив Карлсон!

Малий устав із-за столу наїдений і цілком задоволений своїм життям. Ґуля на лобі вже не боліла, в роті залишився чудовий смак булочок з цинамоном, у вікно до кухні зазирало сонце, і мама в своєму картатому фартусі була така мила.