Читать «Астрід Ліндгрен. Малий і Карлсон, що живе на даху» онлайн - страница 13

А поки що він вимкнув ліхтарика.

- Нехай ми з'явимось до вітальні як радісна, бажана несподіванка.

І Карлсон захихотів під ковдрою.

Тихо-тихенько рухався намет по кімнаті. Бетан і Пелле сиділи на канапі під протилежною стінкою. Намет дуже обережно наближався до них.

- Я тебе люблю, Бетан,- почув Малий хрипкий хлоп'ячий голос.

О, який цей Пелле дурний!

- Справді? - спитала Бетан, і знов запала тиша. Неначе темна купа, рухався намет підлогою, повільно й неухильно наближаючись до канапи. Ось уже до [292]

неї залишилось кілька кроків, проте Бетан і Пелле нічого не чули й не бачили.

- А ти любиш мене, Бетан? - соромливо спитав Пелле.

Відповіді він не дістав, бо саме тієї миті світло ліхтарика розітнуло морок кімнати і попало хлопцеві просто в обличчя. Він підскочив, Бетан заверещала. І враз почувся регіт і тупіт ніг, що хутко віддалявся до передпокою.

Засліплені яскравим світлом ліхтарика, Бетан і Пелле нічого не бачили. Зате чули регіт, дикий регіт, веселий регіт, що долинав з того боку завіси.

- Це мій негідний братик,- мовила Бетан.- Ось я йому зараз покажу!

Малий аж заходився сміхом.

- Ну звичайно, вона любить тебе! - вигукнув він.- Чому ж ні? Бетан любить усіх своїх знайомих, аякже!

Потім щось грюкнуло, і знов почувся регіт.

- Спокійно, тільки спокійно! - прошепотів Карлсон, коли, щодуху тікаючи до дверей, вони спіткнулися й попадали. [293]

Малий і намагався бути спокійним, хоч регіт аж ду„ шив його, хоч Карлсон упав просто на нього і він не міг розрізнити, де його ноги, а де Карлсонові, і хоч він знав, що Бетан ось-ось може наздогнати їх.

Дуже налякані, вони чимдуж полізли рачки і саме вчасно вскочили до кімнати Малого, тому що Бетан уже мало не хапала їх.

- Спокійно, тільки спокійно! - прошепотів Карлсон під ковдрою. Він дріботів по підлозі своїми ніжками, наче паличками.- Найкращий у світі бігун - це Карлсон, що живе на даху,- додав він, ледве зводячи дух. Малий теж умів добре бігати і тепер мусив налягати на ноги. Вони ледве встигли вскочити до кімнати. Карлсон мерщій крутнув ключа і тільки задоволено засміявся, як Бетан почала грюкати в двері.

- Чекай, Малий, я ще до тебе доберуся! - сердито крикнула вона.

- У кожному разі я не показувався у вітальні! - відповів Малий, і знову залунав регіт.

Якби Бетан не була така сердита, то почула б, що реготало двоє.

Карлсон закладається

Якось Малий повернувся зі школи додому сердитий і з великою ґулею на лобі. Мама була на кухні. Побачивши ґулю, вона, як Малий і сподівався, дуже перелякалась.

- Що з тобою сталося, дитино? - спитала вона, пригортаючи Малого.

- Крістер шпурнув у мене каменем,- похмуро відповів Малий.

- Каменем? От поганий хлопчисько! - вигукнула мама.- Чому ж ти не прийшов і не сказав мені? [294]

- Навіщо? Адже ви не вмієте шпурляти камінням. Ви б ні разу не влучили навіть у стіну дровітні.

- Ото дурненький! - сказала мама.- Невже ти думаєш, що я буду кидати в Крістера камінням?

- А чим же ще ви можете кинути? - здивувався Малий.- Замашнішого ви нічого не знайдете.