Читать «Адвокат негідників» онлайн - страница 96
Джон Гришэм
— Не так. Щодо цього існує статут. Офіцери поліції не несуть відповідальності...
— Може й не несуть, — перебиваю я. — Та однаково це вбивство. — Змахую руками в бік присяжних. — Як іще це можна назвати? — Троє чи четверо ствердно кивають.
— Будь ласка, утримуйтеся від уживання слова «вбивство», пане Руд, — каже суддя Пондер.
Я глибоко вдихаю; так само роблять всі інші. Кістлер виглядає як людина перед розстрілом. Повертаюся до трибуни, пильно дивлюся на нього і ввічливо кажу:
— Офіцере поліції Кістлер, у що ви були одягнені в ніч тієї спецоперації?
— Перепрошую.
— Прошу розповісти, у що ви були вдягнені. Розкажіть присяжним про все, що було на вашому тілі.
Він важко сковтує, а тоді починає перераховувати спорядження, зброю і все таке. Довгий перелік.
— Продовжуйте, — кажу я.
Він закінчує словами:
— Труси-боксери, футболка, білі шкарпетки.
— Дякую. Це все?
— Так.
— Ви впевнені?
— Так.
— Абсолютно впевнені?
— Так, я впевнений.
Я впираю в нього погляд, ніби він підступний брехун, тоді підходжу до стола з речовими доказами і знаходжу велику кольорову фотографію Кістлера на ношах в момент, коли його заносили у швидку. Його обличчя чітко видно. Оскільки фотографію вже було представлено як доказ, подаю її Кістлеру і уточнюю:
— Це ви?
Він спантеличено розглядає її і каже:
— Це я.
Суддя дозволяє мені передати фотографію присяжним. Вони не поспішають, вивчають зображення, тоді я забираю фотографію.
— Тепер, офіцере поліції Кістлер, оскільки на цій фотографії ви — що таке оце чорне на вашому обличчі?
Він з полегшенням посміхається. Все дуже просто.
— А, оце — це просто чорна маскувальна фарба.
— Відома також як бойовий грим?
— Мабуть. По-різному називають.
— Для чого роблять бойовий грим?
— З метою маскування.
— Тобто він справді важливий, еге ж?
— Звісно, так.
— Він необхідний для посилення безпеки людини на землі, правильно?
— Саме так.
— Скільки з восьми офіцерів у вашій команді спецпризначення нанесли на обличчя чорний бойовий грим?
— Я не рахував.
— Чи всі офіцери поліції тієї ночі нанесли бойовий грим чорною фарбою?
Він знає відповідь і розуміє, що я також її знаю.
— Я справді не знаю, — каже він.
Підходжу до свого столу й піднімаю грубий стос свідчень. Упевнююсь, що Кістлеру це видно.
— А тепер, офіцере поліції Кістлер...
Фінні піднімається:
— Ваша Честь, я протестую. Він продовжує вживати фразу «офіцер поліції». Гадаю, що...
— Ви першим її використали, — відрізає суддя Пондер. — Ви використали її першим. Відхилено.
Ми зрештою встановили, що четверо з копів розмалювалися чорним бойовим гримом, і коли я продовжую, Кістлер виглядає дурнувато, ніби підліток, який бавиться кольоровою крейдою. Настав час для справжніх розваг. Тож кажу:
— А тепер, офіцере поліції Кістлер, ви багато граєте у відеоігри, так?
Фінні знову на ногах:
— Протестую, Ваша Честь. Релевантність.
— Відхилено, — різко кидає Його Честь, навіть не глянувши на прокурора. Судді Пондеру вже помітно набридає поліція зі своєю брехнею і вивертами. Ситуація повністю наша — для мене це велика рідкість — і я достеменно не знаю, як із цим бути. Прискорити все і передати справу присяжним, поки вони на нашому боці? Чи просуватися поволі, набираючи всі можливі бали?