Читать «Адвокат негідників» онлайн - страница 112

— Хай буде Себастьян.

— Добре, Себастьяне, то що, окрім пива, я отримаю за п’ять тисяч баксів?

— Для початку — юридичні поради. І захист — у копів не буде спокуси вхопити вас і мучити дошкульними десятигодинними допитами. Вони триматимуться подалі, адже діятимуть за буквою закону. У мене є зв’язок з детективом Ріардоном, я пробуватиму переконати його, що у них не достатньо доказів, аби рухатись далі. Якщо вони здобудуть новий доказ, є шанси, що я про це знатиму.

Він перевертає банку, витрушує з неї останні краплі, витирає рот рукавом. Жоден спраглий студент не впорався б із банкою пива швидше. Зараз ще один чудовий момент для нього сказати щось на кшталт «доказів не існує». Однак він, відригнувши, питає:

— А якщо мене заарештують?

— У такому разі я прибуду до в’язниці і намагатимусь вас визволити, однак це буде неможливо. У цьому місті звинувачення у вбивстві усуває можливість звільнення під заставу. Я подам цілий стос клопотань, нароблю галасу. У мене є друзі в газеті, я поділюся з ними фактом, що поліція не надто забезпечена доказами. Почну тиснути на прокурора.

— Як на 5 000 доларів — це небагато. Можна ще одне пиво?

Вагаюсь якусь мить, тоді вирішую, що два пива буде його межею, принаймні в моєму офісі. Подаю йому ще одну банку зі словами:

— Я просто зараз поверну гроші, Арч, якщо наша угода вас не влаштовує. Як я вже казав, я зайнятий адвокат, у мене повно клієнтів. П’ять тисяч баксів не змінять мого життя.

Він відкриває банку і голосно сьорбає.

— Хочете, щоб я повернув чек? — питаю я.

— Ні.

— У такому разі припиніть скиглити щодо гонорару.

Він дивиться на мене, це вперше я ловлю на собі холодний і порожній погляд убивці. Мені такі вже траплялися.

— Вони прикінчать мене, Себастьяне, — каже він. — Копи не можуть нічого довести, не можуть знайти винного, а на них помітно тиснуть. Вони мене бояться, бо якщо заарештують мене, то їм доведеться мати справу з вами, а за браку доказів вони не хочуть передавати справу до суду. Уявіть собі вердикт «не винен» після такої гучної справи. Тому буде щось на зразок короткого замикання, так вони позбудуться мене і вбережуть всіх від клопотів. Я знаю, бо вони мені самі розповіли. Не детектив Ріардон. І не ті великі цабе в центральному управлінні. Розповіли патрульні, одні хлопці, які стежать за мною постійно, день і ніч. Вони наглядають за трейлером, коли я сплю. Вони мене дратують, лають і погрожують. І я знаю, що вони хочуть вбити мене, Себастьяне. Ви ж знаєте, який насправді гнилий цей департамент. — Він змовкає і ковтає ще пива.

— Сумніваюся, — не погоджуюсь я. — Звісно, є в отарі й паршиві вівці, але я ще ніколи не стикався з тим, щоб вони позбувалися від підозрюваного у вбивстві лише тому, що не можуть його дотиснути.

— Я знаю одного типа, якого вони вбили, — наркодилера. Обставили так, ніби то була провалена доставка.

— Я не збираюся це обговорювати.

— Є одна проблема, Себастьяне. Якщо вони пустять кулю мені в голову, то ніколи не знайдуть тіла дівчини.