Читать «NOSTRADAMUS: Таємниця пророка» онлайн - страница 56

Він вийшов зі своєї схованки й попрямував до важких дверей крипти — вони були надійно замкнені. Трохи відступивши від будівлі, він подивився вгору на вікна — вони були розташовані надто високо, щоб він міг дістатися бодай до одного.

— Алексі! — Він намагався крикнути так, щоб його голос проник крізь стіни святилища, але не вийшов за межі внутрішнього подвір’я. Стіни тут були високі, і внутрішнє подвір’я діяло як резонансна камера. Він трохи зачекав, чи не відчиняться двері, потім зі спотвореним від натуги обличчям спробував гукнути вже на повну гучність:

— Алексі! Ти там? Відповідай мені.

— Гей ви! Що ви там робите? — Літній сторож поспішав до нього зі стривоженим виразом обличчя. — Ця територія закрита для туристів після дев’ятої вечора.

Сабір подумки проголосив коротку подячну молитву Богові за те, що, поспішаючу якомога швидше добігти до святилища, він покинув дубову палицю у своєму сховку.

Y Пробачте мені, пробачте! Але я тут проходив і почув якийсь жахливий тріск у святилищі. Думаю, хтось там є. Ви можете відчинити?

Сторож поквапився до дверей, заспокоєний неагресивним тоном Сабіра, у якому тепер бриніли й нотки тривоги.

— Тріск, ви кажете? Ви певні?

— Це звучало так, ніби хтось пожбурив там стільця. Туди не могли проникнути якісь вандали?

— Вандали? — Обличчя сторожа набуло якогось дивного мертвотного кольору, так, ніби, втягнувши повітря носом, він несподівано почув запах пекла. — Але як ви могли тут проходити?.. Я зачинив зовнішні ворота десять хвилин тому.

Сабір подумав, що сьогодні сторож, певно, уперше зіткнувся із серйозною проблемою за всю свою службову кар’єру.

— Послухайте-но. Я буду з вами відвертим. Я задрімав. Сидячи он там на кам’яній лаві. Я вчинив дурницю, я знаю. Я прокинувся лише тоді, коли почув тріск. Ви краще погляньте, що там скоїлося. Я вас підтримаю. Можливо, там нічого такого й не сталося, звісно. Але ж ви відповідаєте за безпеку святилища перед церковними властями, чи не так?

Сторож вагався, збентежений досить плутаними поясненнями Сабіра. Проте страх за свою посаду зрештою взяв гору над підозрами, і він почав намацувати у своїх кишенях ключі.

— Ви певні, що чули тріск?

— Абсолютно певен. Він пролунав якраз зі святилища.

У цю ж таки мить, ніби за чиїмсь наказом, пролунав ще гучніший тріск, супроводжуваний здушеним криком. Потім — тиша.

Щелепа сторожа відвисла, а очі витріщилися від переляку. Тремтячими пальцями він устромив ключ у масивні дубові двері.

46

Алюр Баль розплющив очі. Кров стікала по його обличчю і збиралася в кутиках рота, він висунув язик і трохи їх облизав. Мідний присмак подіяв як бажаний стимулянт.

Він нахилив шию до плеча, а потім розімкнув щелепи і клацнув ними, мов кінь. Нічого не зламано. Ніякої реальної шкоди йому не завдано. Він подивився вниз.

Циган прив’язав його до стільця. Що ж. Цього слід було сподіватися. Він повинен був спочатку оглянути кожен квадратний дюйм святилища. Він думав, що пригоди з дівчиною буде досить, аби відбити в них охоту втручатися, і не міг припустити, що вона виживе після того, як він укинув її в річку. Tant pis. Він повинен був убити її, коли йому випала ця нагода — але навіщо ризикувати й залишати сліди, коли природа може все зробити за тебе? Початок для нього був добрий, проте результат не виправдав надій, як то часто буває, реакція цих трьох виявилася навдивовижу швидкою. Він мусить змінити свою думку про Сабіра. Його не можна недооцінювати.