Читать «NOSTRADAMUS: Таємниця пророка» онлайн - страница 54

— О, я тебе зрозумів, — сказав Сабір. — Принаймні, мені здається, що я тебе зрозумів.

— То де ти будеш?

— Я заховаюся зовні й спостерігатиму. Якщо він прийде, я почастую його твоєю дубовою палицею. — Він чекав на якусь реакцію, але її не було. — Ні, звичайно. Я жартую. Я ще не збожеволів.

Алексі здавався розгубленим.

— Але що насправді ти робитимеш?

Сабір зітхнув. Він збагнув, що ще дуже далекий від розуміння циганської ментальності.

— Я просто заховаюся десь зовні, як ми домовилися. Тоді я зможу остерегти тебе свистом, коли побачу його. Коли ти добудешся до Богоматері, то принось її до Йоли в машину, а тоді приходь до мене. Удвох ми зможемо влаштувати на нього засідку десь у святилищі, де безпечніше й де буде значно менше людей, які могли б нам завадити.

— А ти не думаєш, що вона розгнівається на нас?

— Хто? Йола? Чому?

— Ні. Я маю на увазі Богоматір.

— О Боже, Алексі. Ти ж не думаєш, що в мене якісь чорні наміри?

— Ні, ні. Я її заберу. Але спершу їй помолюся. Попрошу, щоб вона простила мене.

— Ти це зробиш. А зараз виріж мені палицю.

44

Алексі прокинувся якраз тоді, коли нічний сторож уже замикав зовнішні двері базиліки. Він заховався сорок хвилин тому за вівтарем базиліки Святого Спасителя, який хтось дуже доречно накрив великим клаптем біло-синьої тканини з довгими торочками. Після цього він майже одразу заснув.

Протягом десятьох секунд він був опанований панічним страхом, не розуміючи, де він є. Потім спритно викотився з-під вівтарної накривки й зіпнувся на ноги, збираючись солодко потягнутися. І саме в ту мить зрозумів, що він у церкві не сам-один.

Він знову заповз у свою криївку за вівтарем і хотів було намацати ніж. Та йому знадобилося лише п’ять секунд, щоб пригадати: він кинув його на заднє сидіння автомобіля, після того як вирізав палицю для Сабіра. Уже не вперше Алексі прокляв свою природжену звичку не звертати уваги на деталі.

Він обережно визирнув із-за вівтаря, розкривши очі так широко, як тільки міг, аби щось роздивитися в надвечірніх сутінках, які були дуже густими в церкві. Незнайомець сидів на одному зі стільців хору, нахилившись уперед, за п’ятнадцять метрів від того місця, де присів навпочіпки Алексі. Чи він теж заснув? Чи молився?

Поки він дивився, чоловік підвівся й рушив до внутрішніх дверей святилища — з того, як він просувався вперед, незабаром стало ясно, що він також дослухався та придивлявся, чи немає десь поблизу сторожа. Він підняв засув, тихо прочинив двері й увійшов досередини.

Алексі скинув розпачливим поглядом у напрямку дверей базиліки. Сабір був там, за ними, але досяжний не більш за замкнений у банківському сейфі скарб. Що йому тепер робити? Що наказав би йому робити в цій ситуації Сабір?

Він скинув черевики. Потім обережно покинув свою схованку за вівтарем і, скрадаючись, пішов до святилища. Обережно просунув голову в щілину прочинених дверей.

Незнайомець увімкнув кишеньковий ліхтарик і уважно роздивлявся масивний відполірований постамент, на якому стояла Богоматір. Алексі побачив, як він намагається відчинити дверці вітрини з експонатами під постаментом. Не домігшись успіху, він рвучко обернувся й пішов назад до базиліки.