Читать «NOSTRADAMUS: Таємниця пророка» онлайн - страница 51

¹ Ніщо не заважає (лат.). Фраза, якою цензор католицької церкви проголошував, що в публікації немає нічого, суперечного моралі чи релігії.

Адже, зрештою, він нікого останніми днями не вбив. Якщо дівчина не втопилася, звісно. Або жінка, яку він придавив шибкою, не задушилася. Щодо її чоловіка, той, коли він подивився на нього востаннє, поза всяким сумнівом, іще корчився на асфальті, а Самана, безперечно, сам відповідальний за свою смерть.

Хай там як, а совість Баля чиста. Тож йому дозволено безкарно вкрасти Чорну Богоматір.

41

— Ми знову їх знайшли. Вони їдуть до Ліможа.

— Чудово. Скажи тим йолопам, нехай вони дають нам чергову розшифровку через кожні півгодини — у такий спосіб ми дістанемо можливість надолужити втрачений час і знову побачити їх на нашому екрані.

— Куди вони прямують, як ви гадаєте, капітане?

— На морське узбережжя?

Макрон не знав, сміятися йому чи плакати. Він усе більше й більше переконувався в тому, що його підпорядкували завершеному психові — чоловікові, готовому порушити всі правила та принципи, що суперечили його власним фантазіям. Обидва вони на цей час уже мали б повернутися до Парижа, щасливо завершивши свій тридцятип’ятигодинний робочий тиждень і залишивши подальше розслідування вбивства своїм колегам на півдні. Макрон міг би грати тепер у свій сквош і зміцнювати собі прес, роблячи вправи в гімнастичній залі поліції. Натомість вони годувалися консервами та кавою, маючи нагоду лише зрідка поспати на задньому сидінні автомобіля. Він відчував, що у плані фізичного здоров’я занепадає. Для Калька це, звичайно, не має ваги — адже він і без того вже руїна.

— Скоро вікенд, капітане.

— Ну то й що?

— Та нічого. Я лише хотів вам нагадати.

— Залиш свої нагадування при собі. Ти перебуваєш на державній службі, Макрон, а не працюєш чиїмось особистим охоронцем.

Йола вийшла з-за кущів, повністю вдягнена.

Сабір стенув плечима і зробив співчутливий вираз обличчя.

— Пробач, але нам довелося тебе роздягти. Алексі був проти, але я наполіг. Я прошу в тебе пробачення.

— Ти зробив те, що повинен був зробити. Алексі бачив мене голою?

— Боюся, що так.

— Що ж, тепер він, принаймні, знатиме, що втратив.

Сабір засміявся. Він був здивований тим, із якою спокійною неупередженістю Йола ставилася до життя. Він боявся, що вона зреагує на все те, що сталося, істерично — западе в депресію, у меланхолію, переживаючи запізнілий шок після нападу. Але він недооцінив дівчину. Її життя ніколи не було схоже на ложе, вистелене трояндами, і її уявлення про те, наскільки люди можуть згинатися під його тягарем, було набагато реалістичнішим, ніж у нього.

— Він сердитий. Тому й пішов. Думаю, він відчуває відповідальність за те, що не зміг уберегти тебе від нападу.

— Ти повинен дозволити йому вкрасти Богоматір.