Читать «NOSTRADAMUS: Таємниця пророка» онлайн - страница 49

Сабір підняв голову — подивитися, чи вже близько Алексі.

— Зараз Алексі принесе суху ковдру. Пробач, але я повинен звільнити тебе від цього мокрого одягу.

Він чекав — навіть сподівався на те, що вона почне заперечувати. Ніякої реакції з її боку. Він почав розстібати блузку Йоли.

— Не треба, — сказав Алексі, підходячи й подавши Сабірові суху ковдру. — їй це не сподобається.

— Вона холодна, як лід, Алексі. Якщо ми залишимо її в цьому мокрому одязі, вона підхопить запалення легенів. Нам треба загорнути її в цю ковдру й віднести до машини. Там я увімкну систему обігрівання на повну потужність, і вона швидко зігріється.

Алексі завагався.

— Це дуже серйозно. Якщо ти не хочеш її бентежити, відвернися.

Він скинув із неї блузку, а тоді стягнув спідницю, униз через стегна, і з подивом побачив, що на ній не було ніякого спіднього одягу.

— Господи, яка вона гарна, — сказав Алексі, не відриваючи очей від її тіла. Він досі тримав ковдру, судомно стиснувши її у своїх пальцях.

— Дай мені ковдру.

— Ага. Бери.

Сабір загорнув Йолу в ковдру.

— А тепер бери п за ноги. Ми віднесемо и до автомобіля, поки вона не задубіла на смерть.

39

— Ви не думаєте, що нам треба викликати допомогу?

— Ми від них відстали на сорок п’ять хвилин. Яку допомогу ми можемо викликати, Макрон? Реактивний літак?

— А що, як той суб’єкт з очима без білків нападе на когось знову?

— Суб’єкт з очима без білків? — Кальк усміхнувся, розвеселений несподіваним спалахом творчої уяви Макрона. — Ні, він більше ні на кого не нападе.

— Звідки у вас така певність?

— Бо він досяг своєї мети. На кілька годин він забезпечив собі свободу дій. Він знає, що на той час, коли ми відновимо...

Кальк затнувся, підшукуючи потрібне слово.

— Трилатерацію джі-пі-ес?

— Атож... Трилатерацію джі-пі-ес... і з’ясуємо, де перебуває потрібний нам автомобіль, він уже матиме те, що йому потрібно.

— А що йому потрібно?

— Уявлення не маю. Мені потрібна людина, а не її мотив. Я залишаю всю цю ахінею системі юридичного судочинства. — Кальк згорнув свою куртку й поклав її між своєю головою та вікном. — Одне я знаю напевне. Я не хотів би бути ані на місці Сабіра, ані на місці тієї дівчини протягом наступних шістдесяти хвилин.

— Вона приходить до тями?

— Вона розплющила очі.

— Справді. Я зупиню машину, але залишу двигун працювати задля тепла. Ми можемо опустити задні сидіння й покласти її зручніше.

Алексі подивився на Сабіра.

— Що з нею сталося, як ти думаєш? Я ніколи не бачив її такою.

— Мабуть, вона збирала спаржу на самому березі й упала у воду. Певно, вона вдарилася головою — бачиш, який у неї синець на щоці? Хай там як, а вона перебуває в стані шоку. Вода була неймовірно холодна. Мабуть, це стало несподіванкою для неї. — Він спохмурнів. — Чи вона не хвора на епілепсію? Або діабет?

— Що ти сказав?

— Нічого. Забудь про це.

Опустивши задні сидіння й поклавши Йолу зручніше, чоловіки роздяглися.

— Поки я веду машину, ти, Алексі, посуши одяг на радіаторі. Спочатку висуши Йолин одяг. Я пущу струмінь гарячого повітря. Нам буде жарко,,але я не знаю іншого способу це зробити. Якщо поліція побачить трьох голих людей в автомобілі, який їде по шосе, їм знадобиться не один тиждень, аби здогадатися, що ми тут робимо.