Читать «NOSTRADAMUS: Таємниця пророка» онлайн - страница 38

Валь перезарядив «раджера» й поклав його назад у футляр, а футляр — у велику кишеню куртки.

Потім спустився схилом пагорба до свого автомобіля.

31

— Схоже, наближається якась машина? — промовив Алексі, похиливши голову вбік. — Чи, може, то чхнув диявол?

Він підвівся на ноги з виразом цікавості на обличчі й зробив такий рух, ніби збирався вийти з будари.

— Ні. Стривай, — сказав Сабір, застережливо виставивши перед собою руку.

Почувся другий виляск десь у далекому кінці табору. Потім третій. Потім четвертий.

— Йоло, лягай на підлогу. Ти теж, Алексі. Це постріли. — Він підвів голову, дослухаючись до відлуння. — На такій відстані це

схоже на постріли з мисливської рушниці. А отже, заблукана куля легко може пробити ЦІ СТІНИ. !

Куля від п’ятого пострілу зрикошетила від даху будари.

Сабір визирнув у вікно. У таборі бігали люди, репетуючи або кличучи своїх близьких.

Пролунав шостий постріл, і щось упало на дах, а потім гучно заторохтіло, скочуючись униз, на землю біля будари.

— Це телевізійна антена. Схоже, той чоловік має почуття гумору. Принаймні, він стріляє не для того, щоб когось убити.

— Адаме, лягай, будь ласка.

Уперше Йола назвала його на ім’я.

Сабір обернувся до неї з усмішкою.

— Усе гаразд, Йоло. Він лише намагається викурити нас із будари. Ми в безпеці, поки залишатимемося тут, усередині. Я чекав чогось подібного від тієї хвилини, коли Алексі показав мені місце його засідки. Тепер, коли він утратив можливість за нами стежити, він, цілком логічно, захотів, щоб ми вийшли на відкритий простір, де йому буде неважко підстрелити нас. Але ми вийдемо лише тоді, коли будемо готові.

— Вийти? А навіщо нам виходити?

— Бо інакше він зрештою когось уб’є. — Сабір підтягнув до себе скриню. — Ти пам’ятаєш, що він учинив із Бабелем? Для цього суб’єкта не існує моралі. Він хоче заволодіти тим, що, як він думає, ми маємо в цій скрині. Якщо з’ясується, що ми не маємо тут нічого, він буде дуже розгніваний. І, думаю, не повірить нам.

— Чому ти не злякався, коли почалася стрілянина?

— Бо я п’ять років прослужив волонтером у сто вісімдесят другому піхотному полку Національної гвардії штату Масачусетс. — Сабір заговорив із підкреслено селянським акцентом. — Я гордий повідомити вам, мем, що сто вісімдесят другий полк був організований уже через сімдесят років після смерті Нострадамуса. Щодо мене, то я хлопець зі Стокбриджа, що у штаті Масачусетс. Там я народився й там виріс.

Йола здавалася трохи приголомшеною, так, ніби легкість, із якою Сабір поставився до несподіваної небезпеки, відкрила для неї якийсь новий бік його вдачі, доти їй невідомої.

— То ти був солдатом?

— Ні. Я був резервістом. Я ніколи не брав участі в боях. Але муштрували нас як годиться й не давали попуску. Крім того, я полював і протягом усього свого життя не розлучався зі зброєю.

3-NOSTRADAMUS

— Я хочу вийти й подивитися, що там сталося.

— Виходь, якщо хочеш. Думаю, небезпеки вже немає. А я поки що залишуся тут і спробую уважніше роздивитися, що це за скриня. А як щодо другої, ти маєш і її?

— Ні. Лише цю. Хтось її пофарбував, бо її колір здавався надто похмурим.