Читать «NOSTRADAMUS: Таємниця пророка» онлайн - страница 30

Та ось кузен дівчини почав відходити від Сабіра з ножем у руці. Валь знову налаштував лінзи свого бінокля. То був не метальний ніж. Погано. Вагу важко буде контролювати. А без надійної рівноваги немає точності кидка.

Десять ярдів. П’ятнадцять. Валь присвиснув крізь зуби. П’ятнадцять ярдів. Сорок п’ять футів. Забагато. Навіть йому було б важко влучити в ціль із такої відстані. Та, можливо, циган набагато вправніший, аніж йому здається. На його обличчі грала усмішка, гак, ніби він анітрохи не сумнівався у своїх спроможностях.

Валь перевів бінокль назад, на Сабіра. Що ж, принаймні, американець тепер тримався досить пристойно. Він стояв випростаний і дивився на чоловіка, що наготувався кинути в нього ніж. Дівчина стояла трохи збоку, дивлячись на нього. Усі вони дивилися на нього.

Валь побачив, як циган відвів руку назад для кидка. То був важкий ніж. Треба було мати неабияку силу, щоб кинути його на таку відстань.

Алексі рвучко нахилився вперед, пустивши ніж по довгій дузі, в напрямку Сабіра. З грудей у всіх присутніх вихопився одностайний приглушений зойк. Валь напіврозтулив рота й висунув язик у напруженому чеканні.

Ніж устромився над рукою Сабіра, майже впритул до неї. Чи зачепив він її? Лезо зігнулося. Певно, сталь була невисокої якості.

Булібаша та кілька з його наближених недбалою ходою рушили до дошки, щоб визначити позицію ножа. Погляди всіх циганів прикипіли до Булібаші. Чи доведеться їм убивати Сабіра саме тепер? Зробити це всією громадою?

Булібаша витяг ніж із дошки. Він тричі помахав ним над головою, а тоді простяг його до руки Сабіра й перетнув ремінець, яким вона була прив’язана до дошки. Потім зневажливим жестом відкинув його від себе.

— Тому хлопцеві пощастило, бігме, йому пощастило, — промурмотів Валь, переводячи дух.

25 \

— Поліція стежить за тобою. \

Сабір підняв голову з подушки. Це був Алексі. Проте було очевидно, що якщо Сабір чекав від нього якоїсь згадки про події сьогоднішнього ранку, — а тим більше, слів вибачення, — то йому доведеться чекати довго.

— Тобто як вона стежить за мною і звідки тобі це відомо?

—'Ходімо.

Сабір підвівся й вийшов за Алексі з будари. Там на них чекали двоє дітлахів, хлопчик і дівчинка, зі збудженими обличчями.

— Це твої кузен і кузина, Бера і Койне. Вони мають щось тобі показати.

— Мої кузен і кузина?

— Ти тепер їхній брат. А вони — твої кузен і кузина.

На мить Сабірові здалося, що Алексі з нього кепкує. А на той час, коли він зібрав свої думки докупи і зрозумів, що не йдеться ані про глузи, ані про сарказм, було вже пізно потиснути руки своїм новим родичам, бо діти вже побігли геть.

Алексі попрямував за межі табору. Сабір поквапився приєднатися до нього.

— Звідки ти знаєш, що то поліція?

— А хто ще може стежити за тобою?

— І справді — хто?

Алексі несподівано зупинився. Сабір побачив, що вираз обличчя його супутника швидко змінюється.