Читать «NOSTRADAMUS: Таємниця пророка» онлайн - страница 27

Алексі тепер стояв навколішках перед суддями, він плакав і рвав на собі волосся. Його обличчя й тіло були покриті грязюкою, а роздерта сорочка відкривала в нього на шиї три золоті ланцюжки і розп’яття.

Сабір подивився на обличчя Булібаші, шукаючи на ньому якісь ознаки того, що ватажка дратує драматичне мистецтво Алексі, проте враження було таке, що ватаг ковтає все, чим так щедро годує його Йолин кузен. Мала дівчинка, певно, дочка Булібаші, як подумав Сабір, навіть залізла на його товстелезні коліна й радісно підстрибувала на них від збудження.

— Я маю право щось сказати на свій захист?

-Ні.

— Чому?

— На твій захист говоритиме хтось інший.

— Хто, скажи мені, Христа ради. Тут усі, здається, прагнуть моєї смерті.

— Я. Я говоритиму на твій захист.

— Чому ти хочеш це зробити?

— Я вже тобі казала. Такою була посмертна воля мого брата. Сабір відчув, що Йола більше не хоче говорити на цю тему. — А що відбувається тепер?

— Булібаша запитує, чи родина мого брата погодиться, щоб ти заплатив золотом за його смерть?

— І що вони кажуть?

— Ні, вони хочуть перерізати тобі горло.

Сабір дозволив собі трохи помріяти про втечу. Зараз вони всі зосередили увагу на Алексі, і він міг би пробігти відстань ярдів у п’ять, поки вони не наздоженуть його на краю табору. Дія, а не реакція — хіба не так навчають поводитися солдатів, що потрапили в засідку?

Алексі підвівся із землі, обтрусився й пройшов повз Сабіра, усміхаючись. Він навіть йому підморгнув.

— Схоже, він вважає, що домігся задуманого.

— Тут не до жартів. Булібаша розмовляє з іншими суддями. Запитує їхню думку. На цьому етапі дуже важливо, що він думає про це сам. — Вона підвелася. — Тепер я говоритиму на твій захист.

— Ти ж не будеш розігрувати схожу комедію з биттям себе в груди та іншими дурницями?

— Я не знаю, що я робитиму та казатиму. Це прийде до мене.

Сабір опустив голову так низько, що та впала йому на коліна. Частина його досі відмовлялася повірити, що хтось міг сприймати це серйозно. Можливо, це якийсь грандіозний жарт, влаштований йому чимось невдоволеними читачами абощо?

Він підвів голову, коли почув голос Йоли. Вона була вдягнена в зелену шовкову блузку, застебнуту на ґудзики з одного боку її грудей, а її важка спідниця з червоного ситцю сягала литок, де виглядали також краєчки численних нижніх спідниць. Вона не носила прикрас як жінка неодружена, а її непокрите волосся, зібране у вузол на потилиці, кучерявилося над вухами, переплітаючись зі стрічками, частина яких звисали вільно. Сабір пережив дивне почуття, коли дивився на неї, — так, ніби він і справді був споріднений із нею в якийсь спосіб, що перебував поза межами його розуміння.

Вона обернулася й показала на нього пальцем. Потім показала на щось унизу. Вона запитала про щось Булібашу, і Булібаша їй відповів.

Сабір подивився на обидві групи людей довкола себе. Усі жінки уважно дослухалися до слів Булібаші, але декотрі чоловіки этого гурту, у якому стояв Алексі, невідривно дивилися на нього, хоча злості в їхніх поглядах не було — так, ніби він був для них дивною головоломкою, яку вони мусили розгадувати супроти власної волі, чинник, накинутий їм іззовні, проте вони не могли не брати його до уваги, розв’язуючи рівняння, що визначали їхнє життя.