Читать «NOSTRADAMUS: Таємниця пророка» онлайн - страница 22

Він дозволив своїм очам розплющитися трохи ширше. Сестра Самани сиділа на стільці біля його ліжка. Вона нахилилася вперед у такій позі, ніби молилася. Але на пелені в неї виблискувало лезо ножа.

— Я думаю, вбивати тебе чи ні.

Сабір зробив ковтальний рух. Він намагався зберегти спокій, але йому ще важко було дихати, і він заговорив, перемежовуючи слова якимсь судомним скиглінням — приблизно такі звуки вихоплюються в жінки, коли вона тужиться, народжуючи дитину:

— То ти досі хочеш мене вбити? Тоді не барися, роби те, що надумала. Захищатися я й тепер неспроможний, як був неспроможний тоді, коли ви збиралися каструвати мене. Тобі нічого не загрожує, бо я неспроможний навіть підняти руку, щоб відвести твій удар.

— Як і мій брат.

— Я не вбивав твого брата. Скільки разів тобі це повторювати? Я зустрівся з ним один раз. Він напав на мене. Один Бог знає чому. А потім сказав, щоб я прийшов сюди.

— А чому ти мені підморгнув, так нахабно?

— Бо я не мав іншого способу повідомити тебе, що я невинний.

— Але це мене розлютило. Я тоді мало не вбила тебе.

— Я мусив піти на ризик. Бо не мав вибору.

Вона відхилилася і, здавалося, замислилася.

— Це ти мене доглядала?

— Так.

— Дивна манера поводитися з людиною, яку ти хочеш убити.

— Я не сказала, що хочу тебе вбити. Я сказала, що думаю, чи повинна це зробити, чи ні.

— А що ви зі мною зробите, якщо вб’єте? З моїм тілом?

— Наші чоловіки розчленують тебе, як забиту свиню. А потім ми тебе спалимо.

Запала незручна мовчанка. Сабір став дорікати собі за те, що вклепався в таку халепу. І заради чого?

— Скільки часу я вже тут?

— Три дні.

— Господи. — Він трохи підвів голову й підняв свою поранену руку здоровою. — Схоже, мені було зовсім зле. Чому?

— Зараження крові. Я лікувала тебе травами й припарками з каоліну. Інфекція перейшла на твої легені. Але ти житимеш.

— Ти так у цьому впевнена?

Сабір відразу відчув, що вона ніяк не зреагувала на його спробу сарказму.

— Я розмовляла з аптекаркою.

— З ким?

— З аптекаркою, що бинтувала твою порізану руку. Повідомлення про те, де вона працює, було в газеті. Я їздила до Парижа, щоб узяти трохи волосся з голови мого брата. Тепер ми збираємося поховати його.

— І що тобі сказала та жінка?

— Що ти розповів правду.

— Тоді хто, на твою думку, вбив твого брата?

— Або ти, або хтось інший.

— То ти досі вважаєш, що вбивця — я?

— Можливо, то був інший чоловік. Але й ти до цього причетний.

— Тоді чому ти не вбиваєш мене тепер, щоб покінчити з цим? Розчленувати мене, як зарізане порося.

— Не поспішай. — Вона сховала ніж у складках одягу. — Ще видно буде.

19

Трохи згодом, тієї ж таки ночі, вони допомогли Сабірові вибратися з будари, щоб доставити його на галявину. Двоє чоловіків спорудили ноші, поклали його на них і понесли через ліс до галявини по освітленій місяцем стежці.