Читать «NOSTRADAMUS: Таємниця пророка» онлайн - страница 20

Він кивнув Макронові. Той показав світлину Сабіра.

— Хтось із вас його бачив?

Ні. Жодного ствердного кивка головою.

— А вам відомо, хто він, цей чоловік?

— Убивця.

Кальк заплющив очі. Принаймні бодай один обізвався до нього. Сказав йому кілька слів.

— Не обов’язково. Чим довше ми розслідуємо цю справу, тим більше схиляємося до думки, що до злочину причетний і хтось інший. Чоловік, чию особу ми поки що не з’ясували.

\ — Коли ви віддасте мені тіло брата, щоб ми могли поховати його?

Чоловіки розступилися, пропускаючи дівчину, — вона пропхалася крізь густий гурт жінок та дітей і вийшла наперед.

— Вашого брата?

— Бабеля Саману.

Кальк кивнув Макронові, і той почав щось енергійно записувати до маленького чорного записника.

— А як ваше ім’я?

— Йола. Йола Самана.

— А хто ваші батьки?

— Вони померли.

— Інших родичів маєте?

Йола стенула плечима й показала на море облич довкола неї.

-Усі?

Вона кивнула головою.

— Що він робив у Парижі?

Вона знову стенула плечима.

— А хтось про це знає?

Тепер стенув плечима вже цілий гурт.

На якусь мить Кальк відчув спокусу зареготати, проте велика ймовірність того, що ці люди лінчували б його, якби він так зробив, примусила його утриматися від емоцій.

— Чи може хтось розповісти мені про Саману бодай що-небудь? З ким він зустрічався, окрім цього чоловіка, Сабіра, звісно. І чому він їздив до Сен-Дені?

Мовчанка.

Кальк чекав. Тридцять років досвіду навчили його, коли варто, а коли не варто натискати.

— Коли ви нам його повернете?

Кальк зітхнув з удаваним смутком:

— Я не можу сказати вам точно. Його тіло може знадобитися для подальших медичних досліджень.

Дівчина обернулася до одного зі старших чоловіків.

— Ми повинні поховати його протягом трьох днів.

Старий циган наставив своє підборіддя на Калька.

— Ми можемо забрати його у вас?

— Я вже вам сказав. Ні. Поки що ні.

— У такому разі ви можете віддати нам трохи його волосся?

— Віддати що?

— Якщо ви віддасте нам трохи його волосся, ми його поховаємо. Разом із тим, що йому належало. Це має бути зроблено протягом трьох днів. Потім зможете робити з його тілом усе, що вам захочеться.

— Ви, певно, жартуєте?

— Ви зробите те, про що ми вас просимо?

— Ви просите віддати вам трохи його волосся?

— Так.

Кальк відчував гострий погляд Макрона в себе на потилиці.

— Так. Ми зможемо віддати вам трохи його волосся. Пошліть когось із ваших людей на цю адресу... — Кальк подав старому цигану візитівку. — Завтра. Тоді ви зможете формально впізнати його й водночас відрізати трохи його волосся.

— Я поїду, — сказала дівчина, сестра Самани.

— Дуже добре.

Кальк стояв посеред галявини, почуваючись якось дуже невпевнено. Тут усе було для нього чуже й не відповідало його уявленням про організацію нормального людського суспільства, тому він мав таке враження, ніби стоїть десь у тропічному лісі й обговорює проблеми етики з групою американських індіанців.

— Ви мене повідомите, якщо американець Сабір спробує якось сконтактуватися з вами? Моє ім’я написане на візитівці. — Він подивився на мовчазний гурт. — Я розцінюю вашу мовчанку як ствердну відповідь.