Читать «NOSTRADAMUS: Таємниця пророка» онлайн - страница 19

— Ваш брат розбив скло й притиснув свою руку до гострих скалок. Потім — мою. Потім стулив обидві наші долоні й зробив відбиток моєї на своєму лобі. Потім сказав мені, щоб я поїхав до Самуа і знайшов там Криса. Його вбив не я. Але я тепер зрозумів, що хтось його переслідував. Повірте мені, благаю. Чого б я сюди з’явився, якби я його вбив?

— Але ж поліція шукає тебе. Ми бачили тебе на телеекрані. Ми впізнали твоє обличчя.

— Моя кров була на його руці.

Чоловік потяг Сабіра вбік. На мить йому здалося, що зараз вони переріжуть йому горло. Потім відчув, як вони відв’язують йому руку. Вони стали роздивлятися порізи на ній. Потім заговорили між собою мовою, якої він не розумів.

— Підводься. Підтягни штани.

Вони розрізали в нього за спиною мотузки, якими були зв’язані його руки. Один із чоловіків підштовхнув його.

— Скажи мені, хто такий Крис?

Сабір стенув плечима.

— Один із вас, я думаю.

Кілька старших чоловіків засміялися.

Чоловік із ножем підморгнув йому, ніби несвідомо повторюючи виверт, який урятував Сабірові яйця кілька хвилин тому.

— Не турбуйся. Ти його скоро побачиш. Чи зі своїми яйцями, чи без них. Вибір буде за тобою.

16

«Нарешті вони мене нагодують, — подумав Сабір. — Убити людину, з якою ти розломив хліб, значно важче. У цьому годі й сумніватися».

Він підчепив ложкою останній шматок тушкованого м’яса, потім потягся своїми закутими в наручники руками до кави.

— М’ясо було смачне.

Стара жінка кивнула головою й витерла руки об свою широченну спідницю, але Сабір звернув увагу на те, що вона не їла.

— Це м’ясо чисте. Воно дуже чисте.

— Чисте?

— Воно захищене колючками. Тому їжаки — найчистіші тварини. Вони не маріме... Вони не схожі на... — Вона сплюнула через плече... — на собак.

— А ви їсте собак?

Сабір уже мав проблеми на думку про м’ясо їжаків. Він відчував, як десь із глибини підступає до горла нудота.

— Ні, ні. — Жінка вибухнула гучним сміхом. — їмо собак! Ха-ха-ха! — Вона махнула рукою одній зі своїх подруг. — Ти чула? Ґаджо думає, що ми їмо собак.

На галявину вибіг чоловік, і його вмить оточили діти. Він щось сказав кільком, і вони побігли попередити табір.

Сабір пильно спостерігав, як ящики та інші речі швидко зникали під бударами та в бударах. Двоє чоловіків полишили свої справи й підбігли до нього.

— Що сталося? Що відбувається?

Вони схопили його попід руки й потягли до дерев’яного ящика. Його ноги волочилися по землі.

— Господи Ісусе. Невже ви хочете запхати мене в цей ящик? Я страждаю на клаустрофобію. Повірте мені. Я готовий пообіцяти вам усе, чого ви попросите. Я не можу перебувати в чомусь вузькому. Благаю вас. Покладіть мене в одну з будар.

Чоловіки запхали його в дерев’яний ящик. Один дістав із кишені брудного носовичка й запхав його Сабірові в рот. Потім вони примостили його голову так, щоб вона була нижче країв ящика, накрили його кришкою й прибили її цвяхами.

17

Капітан Кальк дивився на строкатий гурт, що стояв перед ним. Він матиме проблеми з цією компанією. Він це знав. І відчував це своїми кістками. Серед циганів ніколи не було охочих розмовляти з поліцією — навіть коли йшлося про те, що хтось із них став жертвою злочину, як у цьому випадку. Вони воліли здійснювати правосуддя власноруч.