Читать «NOSTRADAMUS: Таємниця пророка» онлайн - страница 17

І зрештою, він має алібі. Аптекарка, безперечно, його пригадає. Він розповів їй усе про поведінку цигана. Хіба він зміг би закатувати й убити цигана, маючи руку, майже пошматовану на клапті. Поліція це зрозуміє, адже цього не можна не зрозуміти. Але ж вони можуть подумати, що він таки погнався за циганом і помстився йому після бійки в барі.

Сабір похитав головою. Одне для нього було цілком очевидним. Він потребує відпочинку. Якщо він і далі так панікуватиме, то в нього почнуться галюцинації.

Умовляючи себе припинити думати й почати діяти, Сабір переїхав на протилежний бік дороги і звернув на лісовий путівець. До села Самуа залишалося тільки два юломётри.

13

— Він від нас вислизнув.

— Що ви маєте на увазі? Звідки ви знаєте?

Кальк підняв брови. Макрон, безперечно, роби'ґь успіхи. Але де його уява? Проте чого можна чекати від марсельця зростом у два метри?

— Ми перевірили всі готелі, будинки для гостей та агенції з винаймання помешкань. Коли він сюди приїхав, то не мав причини приховувати своє прізвище. Він не знав, що вб’є цигана. Це американець, а його мати француженка, ти не забув? Він досконало володіє нашою мовою. Чи, принаймні, так запевняє на своєму веб-сайті. Він або ховається в домі одного з друзів, або дременув звідси. Я думаю, він дременув. Мій досвід підказує, що мало таких друзів, які погодилися б надати притулок жорстокому вбивці.

— А чоловік, який назвав по телефону його прізвище?

— Знайди Сабіра, і ми знайдемо його.

— То ми їдемо в Самуа? Пошукаємо цього Криса?

Кальк усміхнувся:

— А що нам робити ще?

14

Перше, що побачив Сабір, був самотній гончак, який перебіг дорогу неподалік від нього — певно, загубився після вчорашнього полювання. Нижче, між прогалинами дерев, річка Сена виблискувала у променях ранкового сонця.

Він вийшов із машини й випростав ноги. П’ять годин сну. Непогано за таких обставин. Учора ввечері він був на межі нервового зриву. Тепер почувався спокійніше — його становище вже не доводило його до паніки. Він учинив розумно, звернувши до Самуа, а ще розумнішим було його рішення заїхати в ліс і поспати. Можливо, французька поліція й не вистежить його так швидко, як він думає? Проте не варт наражати себе на непотрібний ризик.

Опустивши шибку автомобіля, він уловив нюхом метрів за п’ятдесят нижче по лісовій дорозі дим від вогнища й непомильний запах смаженої свинини. Спочатку він відчув спокусу знехтувати його і їхати далі, але голод переміг. Хоч би що там сталося, а поїсти йому треба. І чом би й не тут. Тут немає репортерів із фотоапаратами. Немає поліціантів.

Він відразу переконав себе в тому, що є цілковитий сенс купити собі сніданок у того, хто його щойно зготував, хоч би ким він був. А може, навіть таємничі люди біля вогнища допоможуть йому знайти Криса.

Вийшовши з машини, Сабір подався через ліс пішки, керуючись своїм нюхом. Він утішався пахощами смаженого сала, які ніжно лоскотали йому шлунок. Його не бентежила думка про те, що він утікає від поліції. Можливо, ці люди давно перебувають на природі й не дивилися телевізора та не читали газет.