Читать «NOSTRADAMUS: Таємниця пророка» онлайн - страница 12

— О, пробачте мені. Я хотіла сказати зовсім не те, про що ви подумали. Звичайно ж, письменникам майстерність потрібна. Я мала на увазі лише ту майстерність, де застосовують пальці.

— Ет, не переймайтеся, — сказав Сабір, підводячись і вдягаючи піджак. — Ми, літературні наймити, звикли до того, що нас ображають. Бо ми й справді перебуваємо на найнижчому щаблі суспільної ієрархії. І лише той, кому пощастить написати бестселер, мов чарами вистрибує на поверхню і стає знаменитим. Та якщо йому не пощастить повторити свій успіх, він знову може впасти на саме дно. Ризикована в нас професія, ви згодні? — Він приховав свою гіркоту за широкою усмішкою. — Скільки з мене?

— П’ятдесят євро. Тобто якщо ви зможете це собі дозволити.

— Он як? Touche.

Сабір дістав гаманець і став нишпорити в ньому, шукаючи гроші. Якась його частина досі намагалася збагнути поведінку цигана. Чому той чоловік напав на цілковитого незнайомця? Може, сподівався відібрати в нього щось цінне? У його діях не було ніякого глузду. Проте щось утримувало Сабіра від того, щоб піти до поліції, хоч бармен та ще троє чи четверо відвідувачів бару, що були свідками того нападу, переконували його зробити це. Але за тим нападом ховалося щось більше. І що означали ті два слова, Самуа і Крис, були то людські імена чи назви якихось речей? Він подав аптекарці гроші.

— Слово «Самуа» вам щось говорить?

— Самуа? — Аптекарка похитала головою. — Ви маєте на увазі не населений пункт?

— Населений пункт? Який населений пункт?

— Самуа-на-Сені. Це кілометрів за шістдесят на південь звідси. Поблизу від Фонтенбло. Усі любителі джазу знають те селище. Цигани щоліта влаштовують там фестиваль на честь Джанґо Рейнгардта. Ви ж, певно, знаєте, хто це. Гітарист із манушів.

— Манушів?

— Одне з циганських племен. Споріднене із синті. Вони прийшли сюди з Німеччини та півночі Франції. Кожному це відомо.

Сабір насмішкувато вклонився.

— Але ви забуваєте, пані, що я не кожен. Я лише письменник.

7

Валь не любив барменів. То були бридкі люди, вони будували свій добробут на слабкостях інших. Але йому потрібна була інформація, і задля цього він був готовий поступитися принципами. Він поклав украдене посвідчення особи назад до кишені.

— Отже, він напав на нього й поранив його склом?

— Так. Я ніколи не бачив нічого подібного. Він забіг до бару, обливаючись потом, і кинувся прямо до того американця. Розбив скляного кухля і притис долоню до скалок.

— Долоню американця?

— Ні. Оце й було дивно. Циган занурив у скляні скалки свою власну руку. І лише потім напав на американця.

— Напав із гострим склом?

— Ні. Ні. Він схопив американця за руку і зробив із його долонею те саме, що й зі своєю. Потім притиснув долоню американця собі до лоба. Забризкав кров’ю все навкруги.

— І то було все?

— Так.

— Він нічого не сказав?

— Він тільки кричав: «Запам’ятайте ці слова! Запам’ятайте їх!» — Які слова?

— Щось подібне до Сем, я і Крис. Можливо, вони йому брати?

Валь придушив у собі посмішку торжества й поважно кивнув головою.

— Так, вони справді брати.

8