Читать «Бояриня» онлайн - страница 5
Леся Українка
О к с а н а
Авжеж. I, знаєш, якось я не дуже боюся тої чужини.
С т е п а н
Зо мною?
О к с а н а (усмiхається)
Тим певне, що з тобою. Але й так, хiба ж то вже така чужа країна?
Таж вiра там однакова, i мову я наче трохи тямлю, як говорять.
С т е п а н
Та мови вже ж навчитися недовго… ну нiби трохи тверда… Та дарма!
Оксаночка у мене розумниця, - всього навчиться.
О к с а н а
Не хвали занадто, бо ще наврочиш!
(Трохи посмутнiла).
Я вже й так боюся…
С т е п а н
Чого, єдина?
О к с а н а
Якось так упало се щастя раптом. Я такого зроду не бачила… Всi подруги мої, тi, що побралися, багато мали i горя, й клопоту перед весiллям, а я…
С т е п а н
Та ще пожди! От, може, завтра твiй батенько менi порiг покаже.
О к с а н а
Нi, нi, сього не буде, я вже певна.
С т е п а н (жартуючи)
Здається, панночка не радi з того?
Коли б ще й гарбуза не покотили?..
О к с а н а
Та годi! Що за жарти?
С т е п а н
От нiяк не догоджу тобi словами! Добре ж, не буду говорити, коли так!
(Без слiв пригортає й милує її. Вона спершу пручається, потiм пiддається його пестощам).
Г о л о с м а т е р i (з будинку)
Оксано! Годi вже там поливати!
Вже пiзно!
О к с а н а (кинулась)
Мати кличуть.
(Зривається йти).
С т е п а н (утримує її. Пристрасно)
Ще хвилинку!..
Хвилоночку!
О к с а н а
Я вийду ще до тебе, як мати ляжуть спати.
С т е п а н
Вийди, люба!
Я виглядатиму тебе до свiта!
Г о л о с м а т е р i
Оксано, де ти?
О к с а н а
Ось я йду, матусю!
(Ще раз на прощання обiймає Степана i йде до будинку).
II
Свiтлиця у Степановiм дому прибрана по-святковому. Знадвору чутно гомiн дзвонiв. М а т и Степанова i О к с а н а увiходять убранi по-вкраїнськи, - мати в намiтцi i в темнiй сукнi з широким виложистим комiром. Оксана в кораблику, в шнурiвцi та в кунтушi.
М а т и (сiдає на ослонi, важко дишучи)
Спочину трохи, поки йти у терем…
Стара… не носять ноги…
О к с а н а (сiдає поруч)
Ви, матусю, казали б лiжко перенести в дiл, бо вам сутужно лазити на сходи.
М а т и
Ой нi, голубонько, нехай вже там, у теремi… Тут, на Москвi, не звичай, щоб жiнка мешкала на долi. Скажуть: ото, стара, а звичаю не тямить.
О к с а н а
Ви ж не в тутешнiх звичаях зросли.
М а т и
То що? Вони, Оксанко, не питають, хто як там зрiс… Адже ми тута зайди, - з вовками жий, по-вовчи й вий.
О к с а н а (зо смiхом)
Ой лихо! чи тобто й я по-вовчи маю вити?
М а т и
А ти б як думала? Сьогоднi в церквi що шепоту було навколо нас:
"Черкашенки! Хохлуши!"
О к с а н а (трохи посмутнiвши)
Та… я чула… грiха десь не бояться: в церквi божiй, замiсть молитися, людей все гудять, а ще й виносяться так благочестям поперед нас…
М а т и
Так скрiзь воно по свiтi: що сторона - то звичай, а що город - то й норов, кажуть люди. Дивно їм на наше вбрання. Тут жiнки зап'ятi, а ми, бач, не вкриваємо обличчя.
О к с а н а
Чи ми ж туркенi?
М а т и
Хай господь боронить!
Воно ж пак i московки не туркенi, а так чомусь ото в них повелося.
Та вже ж як ти бояриня московська, неначебто воно тобi й годиться вбиратися по-їхньому.
О к с а н а
А ви ж?
Адже ж i ви бояринова мати.
