Читать «Бояриня» онлайн
Леся Українка
Леся Українка
I
II
III
IV
Леся Українка
Бояриня
I
Садок перед будинком не дуже багатого, але значного козака з старшини О л е к с и П е р е б i й н о г о. Будинок виходить у садок великим рундуком, що тягнеться вздовж цiлої стiни. На рундуку стiл, дзиглики, на столi прилагоджено до вечерi. Стара П е р е б i й н и х а дає останнiй лад на столi, їй помагає дочка її О к с а н а i с л у ж е б к а.
Через садок до рундука iдуть П е р е б i й н и й i С т е п а н, молодий парубок у московському боярському вбраннi, хоча з обличчя його видко одразу, що вiн не москаль.
П е р е б i й н и й (до гостя)
Моя стара управилась хутенько!
Дивись, уже спорудила й вечерю, поки ми там на цвинтарi балачки провадили.
П е р е б i й н и х а
(зiходить трохи з рундука назустрiч гостевi)
Боярине, прошу зажити з нами хлiба-солi.
С т е п а н (уклоняючись)
Рад би, шановна панiматко, та не смiю, коли б не гнiвались старi бояри, - я й так уже давно вiд них одбився.
П е р е б i й н и й
Про них ти не турбуйся. Пiдкоморiй
їх запросив на бенкет, а тебе я випрохав до нас: "Я сам, - кажу їм, - щось недугую трохи, то не можу на бенкетах гуляти, а Степана, по давнiй приязнi до його батька, хотiв би пригостити в себе в хатi.
Вiн молодик, йому ще не пристало на бенкети великi учащати".
Боярам, видко, вже запах медок та варенуха, отже, роздобрились та й мовили: "Нехай собi п а р н i н к а сидить у тебе хоч i до вiд'їзду.
Навiщо вiн нам здався?"
С т е п а н
От спасибi, панотченьку!
(Зiходить на рундук з господарями).
П е р е б i й н и й
Я джурi накажу, нехай перенесе твоє манаття до нас, та й заберу тебе в полон, поки не визволять бояри.
С т е п а н
Боже!
Такий полон милiший од визволу.
П е р е б i й н и х а (до Оксани)
Пiди лиш, доню, там пошли Семена.
(Оксана виходить i незабаром вертається).
С т е п а н
Якби лиш я не став вам на завадi…
П е р е б i й н и х а
Ото б таки! Ще в нас у хатi стане для гостя мiсця!
П е р е б i й н и й
Ти, синашу, в мене забудь всi церегелi. Таж зо мною небiжчик батько твiй хлiб-сiль водив, укупi ми й козакували.
(Садовить Степана (сам сiдає при столi. До Оксани).
Дочко, ти б нас почастувала на початок.
(Оксана наливає з сулiйки двi чарки - батьковi й гостевi).
О к с а н а
Боярине, будь ласка, призволяйся.
С т е п а н
(узявши чарку, встає i вклоняється Оксанi)
Дай боже, панночко, тобi щасливу та красну долю!
О к с а н а
Будь здоровий, пивши.
(Степан, випивши, знов сiдає. Оксана частує батька.
Всi вечеряють).
П е р е б i й н и й (до Оксани)
А вiн спочатку не пiзнав тебе, ти знаєш? Запитав: "Яка то панна у першiй парi корогву несе?"
О к с а н а (усмiхаючись i поглядаючи на Степана)
Коли?
П е р е б i й н и й
Та отодi ж, як ти на трiйцю в процесiї мiж братчицями йшла.
С т е п а н
Ти завжди носиш корогву?
О к с а н а (з певною самовтiхою)
Аякже, я перша братчиця в дiвочiм братствi.
П е р е б i й н и й (жартiвливо пiдморгнувши)
Се вже тобi не та мала Оксанка, що ти, було, їй робиш веретенця.
О к с а н а
Тi веретенця й досi в мене є…
(Замовкає, засоромившись).
С т е п а н (втiшений)
Невже?
О к с а н а
(перебиваючи нiякову для неї розмову. До матерi)
