Читать «Бояриня» онлайн - страница 3

Нi, учено мене, що се не так!

П е р е б i й н и й

Не звикли якось ми такого чути… проте… було б на свiтi, може, менше грiха i лиха, якби всi гадали по-твоєму…

I в а н (згiрдно)

Се в Києвi ченцi навчають отакого!

О к с а н а

Ти ж, Iване, у Києвi не вчився. Звiдки знаєш, чого там научають?

I в а н (зачеплений)

От знайшлася зненацька оборонниця для тебе, боярине!

О к с а н а

Я тiльки правду мовлю…

(Засоромлена, подається з рундука в садок.

Увiходить з будинку на рундук джура).

Д ж у р а

Там, пане, я принiс для гостя речi.

П е р е б i й н и й

Ходiм, Степане, покажу, де маєш в нас мешкати.

С т е п а н (до Перебiинихи)

Спасибi, панiматко, за хлiб, за сiль!

П е р е б i й н и х а (з косим поглядом на сина)

Пробач, коли що, може, прийшлось на перший раз не до сподоби…

(Степан з Перебiйним i джурою йдуть у будинок).

П е р е б i й н и х а (до Iвана нишком)

Ну й ти ж таки! Хто ж так говорить з гостем?

I в а н

Ат! Хай же вiн хоч раз почує правду!

П е р е б i й н и х а

Адже ти чув, що вiн казав…

I в а н

Овва! бурсак, та щоб не вмiв замилить очi!

П е р е б i й н и х а

Менi вiн до сподоби, - добрий хлопець, такий увiчливий…

I в а н

Та вам вже, звiсно, язиком приподобатись недовго.

П е р е б i й н и х а

Чи сяк, чи так, а вдруге ти не будь таким до гостя гострим! Се ж неначе на те його ми в хату запросили, щоб ним помiтувати. Незвичайно!

I в а н

Та вже гаразд, не буду зачiпати.

(Зiходить з рундука).

П е р е б i й н и х а

Куди ти?

I в а н

От пiду до товариства.

(Їде через садок, перескакує через тин i зникає.

Увiходить служебка i збирає зi стола).

П е р е б i й н и х а

Де ти, Оксано?

О к с а н а (виходить iз-за куща з кухликом в руцi)

Ось я тута, мамо.

Се я барвiнок поливаю.

П е р е б i й н и х а

Справдi, полити слiд, - зовсiм посох на сонцi.

Полий же й те, що ми пересадили.

П е р е б i й н и х а i служебка, зiбравши зi стола, йдуть у будинок. Оксана, поливаючи квiти, спiває веснянки. В садку сутенiє.

С т е п а н нишком вилазить вiкном з своєї кiмнати на рундук, прудко та звинно зiскакує з рундука на землю i пiдходить до Оксани.

О к с а н а (уриває спiв i впускає кухля)

Ой лихо! Хто се?..

С т е п а н

Панночко, се я.

Прости мене. Ти гнiватись не мусиш, бо ти ж мене сама причарувала i звабила, як соловейко, спiвом.

Я не своєю силою прийшов…

О к с а н а (засоромлено i разом гордовито)

Боярине, до чого сiї речi?

Менi їх слухати не випадає.

(Хоче йти).

С т е п а н (затримує її за руку)

Нi, ти не пiдеш так…

О к с а н а (вражена, вириває руку)

Се що за звичай?

Я не холопка з в о т ч и н и твоєї!

С т е п а н (знищений)

Я не хотiв образити тебе.

Запевне, вiльна ти… Яка журба тобi, що я поїду на чужину з розбитим серцем, що коханий спогад про зустрiч милу обiллє отрута?

Тобi дарма, дiвчино-гордiвнице…

Хто я для тебе? Зайда, заволока…

Адже мене усюди так зовуть…

Ти завтра вже про мене й не згадаєш…

О к с а н а (спустивши очi)

Хiба ти завтра їдеш?

С т е п а н

Що ж я маю тобi тут очi мулити собою?

О к с а н а