Читать «Бояриня» онлайн - страница 7
Леся Українка
М а т и
До твоєї волi.
Спочинь собi. Та й я пiду спочину, воно й годиться в свято.
(Iде в бiчну кiмнату).
Г а н н а (що досi сидiла, лузаючи гарбузове насiння)
Ой сестричко, i нащо тi свята потрiбнi в свiтi?
О к с а н а
Ото спитала! Що тобi бiг дав?
Г а н н а
Та нудно ж, господи!
О к с а н а
Сидиш, то й нудно.
А ти пiди мiж челядь, погуляй.
Г а н н а
Куди ж се я пiду? Яка там челядь?
О к с а н а
А ти хiба товаришок не маєш?
Г а н н а
Товаришок?.. От декого там знаю з бояришень… Та як до їх ходити?
Матуся вже не здужають, не хочуть зо мною йти… А ти ще не пiзналась тут з ними… З мамкою сама не хочу, вона така…
О к с а н а
Чого ж тебе водити?
Уже ж ти не маленька. Йди сама.
Ще й веселiше буде вам без старших.
Г а н н а
Самiй не можна по Москвi ходити.
О к с а н а
Хiба хто нападе?
Г а н н а
Нi, так, не звичай.
О к с а н а
Ну, вже тi звичаї отут у вас!
Г а н н а
Та й що менi бояришнi тi скажуть?
Сидять по теремах, от як i я, не бачать свiта. Що з їх за веселiсть?
О к с а н а
Чого ж ви сидите? Пiшли б укупi кудись на вигой або в гай над рiчку та заспiвали б. Я, бувало, дома годинки в хатi не просиджу святом.
Г а н н а
Ба в тебе дома! Там же не Москва.
Такого тут iзроду не чували, - спiвати по гаях!..
О к с а н а
То ти й не знаєш, як на Вкраїнi в нас гуляє челядь?
Г а н н а
Я мало що Вкраїну пам'ятаю, а Ванька тут уже й вродився.
О к с а н а
Ванька?
Чому ж би не Iвась?
Г а н н а
Так тут зовуть, та й ми вже звикли. Вiн i сам так звик.
Мене ж матуся тiльки та Степан зовуть iще Ганнусею.
О к с а н а
А як же ти тута звешся?
Г а н н а
Аннушка.
О к с а н а
Чи ба!
(немов ухваляючи)
"Ганнушка".
Г а н н а (поправляюш)
Нi-бо, "Аннушка", Оксано.
О к с а н а
Не вимовлю. Проте ж воно нiчого i по-московському, хто добре вмiє.
А як по-їхньому Оксана буде?
Г а н н а
Аксинья чи Аксюша.
О к с а н а
Щось негарно.
Оксана мовби краще. Ти, Ганнусю, мене таки Оксаною зови.
Г а н н а (лащиться до Оксани)
Як хочеш, так i зватиму, сестричко.
Я так тебе люблю! Зрадiла, боже, як брат тебе з України привiз!
О к с а н а
Ти ще мене, Ганнусенько, не знаєш, а може ж, я лиха…
Г а н н а
Нi, нi, ти добра!
Ти, бач, усе до мене: "Погуляй, забався, не сиди!" А ти б почула, як iншi всi бояринi спиняють своїх сестер та дочок. Їй же богу, нi за порiг не випустять нiколи.
(Ще бiльше лащиться)
Оксаночко… рiднесенька… я маю тебе щось попрохати…
О к с а н а
Що, сестричко?
(Ганна мовчить збентежена)
Хотiла б, може, що з моїх уборiв?
Бери, що хочеш. Дам тобi й намисто, ще й коси у дрiбушки заплету, вберу тебе, неначе гетьманiвну.
Г а н н а (смутно)
Та нi, сього матуся не дозволять…
Я не об тiм… Я хочу попрохати, щоб ти… пiшла зо мною у садок…
О к с а н а
Ото й всього? Було про що просити.
Ходiм хоч зараз.
Г а н н а
Нi, не зараз, потiм…
О к с а н а
Коли ти схочеш. Що ж там у садку?
Г а н н а
Та, бач… самiй отам в садку сидiти менi не можна…
О к с а н а
Вже й сього не можна?
Г а н н а
А з мамкою пiти - вона розплеще усiм про те, чого я там сиджу.
О к с а н а (смiючись)
А ти ж там що ворожиш?
От хитруха!
Г а н н а
Та я нiчого… тiльки виглядаю, чи не проїдуть вулицею часом царськi стрiльцi. Вони надвечiр їздять.
