Читать «Бояриня» онлайн - страница 2

А де се, мамо, наш Iван?

П е р е б i й н и х а

Та де ж? На вулицi мiж товариством.

I в а н

(Оксанин брат, молодий козак, увiходить з будинку).

Ба нi, я тут. Давайте, мамо, їсти.

П е р е б i й н и х а

Ти б уперед хоч привiтався з гостем!

I в а н (сiдаючи, недбало)

Ми вже вiталися там, коло церкви.

П е р е б i й н и й

Вiн буде мешкати в нас до вiд'їзду.

I в а н (так само)

От як? Що ж, добре… Слухай-но, Оксано, ця страва вже простигла, принеси свiжiшої.

О к с а н а (уражена його недбалим тоном)

Служебка зараз прийде, то й накажи їй.

I в а н

Ба, яка ти горда.

(До Степана).

У вас там на Москвi, либонь, дiвчата так бришкати не смiють?

С т е п а н

Я московських дiвчат не знаю.

О к с а н а

Як же се?

С т е п а н

Я, власне, недавнє на Москвi. Поки ще батько живi були, я в Києвi, в науцi, при Академiї здебiльше пробував, а вже як батько вмерли, я поїхав до матерi на помiч.

П е р е б i й н и х а

Чом ти лiпше сюди не перевiз матусi?

С т е п а н

Трудно.

Нема при чiм нам жити на Вкраїнi.

Самi здоровi, знаєте, - садибу сплюндровано було нам до цеглини ще за Виговщини. Були ми зроду не дуже так маєтнi, а тодi й тi невеликi добра утеряли.

Поки чогось добувся на Москвi, мiй батько тяжко бiдував iз нами.

На радi Переяславськiй мiй батько, подавши слово за Москву, додержав те слово вiрне.

I в а н

Мав кому держати!

Лихий їх спокусив давати слово!

П е р е б i й н и й

Тодi ще, сину, надвоє гадалось, нiхто не знав, як справа обернеться… а потiм… присягу не кожне зрадить…

I в а н (iронiчно)

Та певне! краще зрадити Вкраїну!

С т е п а н (спалахнув, але стримався)

Не зраджував України мiй батько!

Вiн їй служив з-пiд царської руки не гiрш, нiж вороги його служили з-пiд польської корони.

I в а н

Та, звичайне, однаково, чиї лизати п'яти, чи лядськi, чи московськi!..

С т е п а н

А багато було таких, що самостiйно стали?

П е р е б i й н и й (до Iвана)

Сутужна, сину мiй, вкраїнська справа…

Старий Богдан уже ж був не дурнiший вiд нас з тобою, а проте ж i вiн не вдержався при власнiй силi.

(Перебiйниха, нахилившись синовi до вуха, шепоче щось Той нетерпляче стрiпує чубом).

I в а н

Батьку!

Що там замазувать? Кажiмо правду!

Се рiч не власна, се громадська справа!

Якби таких було мiж нами менше, що, дома чесний статок прочесавши, понадились на соболi московськi та руки простягали до тiєї

"казни", як кажуть москалi…

П е р е б i й н и х а

I в а не!

(Сiпає сина за полу).

С т е п а н

Не задля соболiв, не для казни подався на Москву небiжчик батько!

Чужим панам служити в рiднiм краю вiн не хотiв, волiв вже на чужинi служити рiднiй вiрi, помагати хоч здалека пригнобленим братам,

єднаючи для них цареву ласку.

Старий вiн був обстоювати збройне за честь України…

I в а н

Ти ж молодий, - чому ж ти не пiдiймеш тої зброї, що батьковi з старечих рук упала?

С т е п а н

Як поясню тобi?.. Коли ще змалку навчав мене з письма святого батько, то вiн менi казав напам'ять вивчить про Каїна та Авеля. "Мiй сину, - мовляв, - пильнуй, щоб мiг ти з ясним оком, а не тьмяним, не тремтячи, мов Каїн, небесному отцевi одповiсти, коли тебе спитає: "Де твiй брат?"

А як же можу я на Українi здiйняти зброю так, щоб не дiткнути нiколи нею брата?.. I невже мушкет i шабля мають бiльше сили та честi, нiж перо та щире слово?