Читать «Бояриня» онлайн - страница 13
Леся Українка
С т е п а н
Так що ж робити, люба?
О к с а н а
Втiкаймо всi! Мiй батенько поможе прожити якось, поки ти придбаєш.
Хай їм абищо, сим московським добрам!
Втiкаймо на Вкраїну!
С т е п а н
Цар достане боярина свого скрiзь на Вкраїнi, та ще й твоїй родинi буде лихо.
Не скриємось нiгде…
О к с а н а
Втiкаймо в Польщу!
А нi, то на Волощину!
С т е п а н
Що з того?
Змiняємо чужину на чужину…
Приблудами чужi пороги будем там оббивати… все одно, що й тут.
О к с а н а
Нi, там вiльнiше.
С т е п а н
Треба заслужити чимсь ту сусiдську ласку. Чим же бiльше, коли не зрадою проти Москви?
О к с а н а
Так їй i треба!
С т е п а н
Присяга, Оксано, велике дiло. Цар менi не верне так присяги, як я тобi вернув.
Та й я йому не можу повернути всього, що я приймав з його руки.
Мовчання. Починає сутенiти. Десь у церквi тихо дзвонять.
О к с а н а
Степане, вже не говорiмо бiльше про се нiколи.
С т е п а н
Так, не треба, люба…
(Згодом).
Чому не шиєш?
О к с а н а
Вже менi не видко.
А ще свiтити рано.
С т е п а н
Заспiвай щось потихеньку, якщо можеш.
О к с а н а
Добре.
(Спiває потихеньку)
"Ой як було хорошенько, як рiд з родом п'є, вип'є чарку, вип'є другу та по сестру шле.
"Сеструненько-голубонько…"
(Уриває)
Не можу.
Либонь, я одзвичаїлась вiд спiвiв.
Та й щось на груди важко.
(Кашляє)
С т е п а н (стривожений)
Ой, кохана, чи ти не хвора?
О к с а н а
Де ж там! То щось так.
Увiходять м а т и й Г а н н а, за ними слуги вносять загортки з покупом.
Поклавши пакунки, слуги виходять.
М а т и
Добривечiр, дiтки! Що сидите так поночi?
С т е п а н
Так, дещо розмовляли.
М а т и
Не наговоряться все голуб'ятка.
Коли б то бог судив i Ганнi нашiй таке подружжя!
Г а н н а (свiтить тим часом (розгортає пакунки)
Подивись, Оксано, чого ми накупили!
Оксана пiдходить.
Се на шубу, а се на лiтники, а се на кичку.
Що, правда, гарне? Ми ж ото пiшли аж до купцiв заморських.
О к с а н а (жваво)
Гарно, гарно!
Та й молодичка з тебе гарна буде!
Ну й потанцюю в тебе на весiллi!
Нехай уже московки не здивують!
Г а н н а
От я люблю, як ти така весела, а то сидить, похнюпившись, аж сумно.
М а т и
Та звiсно, i чого б таки журитись?
Ви люди молодi… у хатi лад…
О к с а н а (пiдхоплює)
За хатою добро…
Г а н н а (не завважаючи iронiї)
Авжеж, сестричко, якби ти бачила, що там купцiв наїхало! I чом ти не пiшла iз нами вкупi?
О к с а н а
Я дошити хтiла, а завтра й я пiду по всiх усюдах, закупимо з тобою всю Москву!
От я собi парчеву кичку справлю!
Степане, можна?
С т е п а н
Чом би ж то не можна?
О к с а н а (плеще в долонi й приспiвує)
"Бодай менi такий вiк довгий, як у мене чоловiк добрий!.."
М а т и (втiшно всмiхаючись)
Ну й вигадниця в тебе жiнка, синку!
Г а н н а
А як вона менi спiвала гарно весiльної! Сестричко, заспiвай тiєї, як то косу розплiтають.
О к с а н а
Не хочу, то сумна, ще знов заплачеш.
Я зараз коровайницею буду або приданкою - ти тiльки слухай:
(Спiває дуже голосно, по-сiльському).
"Не бiйся, матусю, не бiйся, в червонi чобiтки обуйся, щоб твої пiдкiвки бряжчали, щоб нашi вороги мовчали!
Гу!"
(Вигукнувши, вискакує на ослiн)
Отак приданки скачуть через лавки!
С т е п а н (ловить її й здiймає з ослона)
