Читать «Перекручена реальність» онлайн - страница 128

Замотайло знав, що 12-й канал загризся з Губернатором та в подробиці не вглиблювався. А Сухоніс взяв мікрофон і почав промовляти на камеру текст, щось про те, яким чином костьол потрапив у приватні чіпки руки. Раптом з під руки Замотайла висунулась якась бабця і плюнула на вишиванку директора 12-го з лементом: «Фашист! Гітлерівець! Я бачила таких! На твоїй вишиванці – фашистський знак!». Бабцю відтягнув оператор, а слідчий несподівано для себе допоміг йому. Сухоніс продовжив говорити на камеру… .

Слідчий ще трохи постояв і пішов на маршрутку… В той самий час з підворіття викотився Андре Цоколько. Його шлях додому з найманої квартири теж стелився повз колишній костьол. Письменник дослухав розповідь якогось діда про фашистські візерунки на вишиванці Сухоноса і пішов собі, підстрибуючи від надлишку почуттів. Майже біг з руками в кишенях, наче юнак… Душа співала. Все! Роман майже закінчено! Лишилося трохи підрихтувати фрази, узгодити члени речення – і можна віддавати літературному редакторові. А той вже зробить з тексту шедевр! Дивно, але так добре йому ще ніколи не працювалося. Каторжна робота письменника… Якби люди знали, яка галерна праця стоїть за обкладинками книжок! Якби-то люди знали, чого вартують твори їх творцям!!!

І Андре згадав останню частину свого найкращого роману. До діда Дискаря привалив Журкін з пивом і вони сіли його пити і згадувати, як разом служили в Зімсонго, і як Журкін виніс свого полковника з поля бою. Потім суд, на якому Журкіну винесли виправдувальний вирок… І – несподіваний виверт: суддю – «на мило», а слідчого звільняють с займаної посади…. Вітчима взяли під варту в залі суду. Фінал роману такий. Білокопитов – у клітці, а суддя вже інша – модель, яка зійшла просто з подіуму: руда бестія, тоненький носик, очки голубенькі, ручки – як палички. Величезний світлий зал судових засідань з євроремонтом та пластиковими вікнами. Позаду судді – вхід у нарадчу кімнату… Присутні час від часу зойкають, йойкають, стогнуть, крекчуть, ойойкають, жахаючись підступності Білокопитова. А мати Журкіна не знає плакати їй чи сміятися. З одного боку – син на волі, з іншого – втратила чоловіка. Адвокати вимовляють блискучі пишномовні речі, від яких зал завмирає….

Присів у міському у парку на лаву, щоб відпочити на свіжому повітрі, помилуватися природою і понюхати запах весни… Ось така доля відомого письменника… Не встиг дописати роман, а вже час і сценарій дряпати, бо таки знімуть фільм… Знімуть, і він в це свято вірить. Коли віриш, то все втілюється в життя. Головне – вірити! І він уявив собі величезний екран, на якому блищали страшні, повні сліз, агатові очі Каріне. Адже все це трапилося через неї… Цей цілком імпозантний Білокопитов кохав її… Як романтично!