Читать «Перекручена реальність» онлайн - страница 141

– Так от… У Дакоті дозволено вільно писати на диктофон, але тільки сам процес, – продовжила спокійно. – Але в перервах його потрібно виключати. Чому? А тому що в перерві всі розмови вже носять приватний, а не публічний характер. Через це я ніколи не звертаю на це уваги… Нехай записують, кому це потрібно… Мені боятися нема чого…

– Властиво, і мені нема чого… Просто я хотіла знати вашу думку… Вас так всі поважають: і підсудні, і адвокати з прокурорами…

– До того ж… Судові процеси відкриті і на них мають право бути присутніми будь-які члени суспільства, щоб робити з цього уроки та висновки. А через те, що рядові члени суспільства не ходять на судові процеси, то для того є письменники й журналісти, які мусять подавати йому неперекручену інформацію. Та й нам, суддям, прокурорам та адвокатам, не завадить знати, що ми у суспільства під прицілом.

…Рівно в 15.00 того самого травневого дня суддя Дорош швидко ввійшла у зал засідань.

– Прошу всіх сідати… – доброзичливо наказала вона ще в дверях. Потім пройшла до жовтого обдряпаного столу, який стояв у глибині кімнати, обернулася, огледіла зал і поклала на стіл важкі томи.

За ґратами сидів зажурений хлопчина. Стаття 115 частина перша…. Підсудний з неблагополучного району… Вийшов ввечері погуляти і прив'язався до дядька, який повертався з роботи додому. Сунув мужикові ніж під ребро і той згодом помер в лікарні… У залі сиділи пригнічені горем дружина й дочка потерпілого… А підсудний – сирота… Тож який там захист? І які з нього хабарі? Але справу відкладати було нікуди. Тому у якості захисника виступав сам адвокат Куреник. Суддя Дорош вилучила його з коридору, щоб він задарма захищав цього хлопця, за яким в'язниця плакала з моменту його появи на світ Божий.

Суддя обдивилася збляклі стіни, які давно забули, що таке дитячий сміх Потім звично вляглася на спинку свого продавленого суддівського крісла і промовила своїм напрочуд низьким та співучим голосом:

– Підсудний, піднімайтеся…