Читать «Ромео і Джульєтта» онлайн - страница 30
Unknown
Синьйора Кип. О так, бо підлий вбивця ще живий.
Джульєтта Далеко він від рук моїх, синьйоро…
Якби могла помститись я за брата!
Синьйора Кап. Ми помстимось, за це ти не турбуйся.
Не плач же, годі. Я пошлю когось
До Мантуї, де підлий той вигнанець
Живе тепер, і там його таким
Міцним, чудовим трунком почастують,
Що помандрує до Тібальта він,
І ти, я сподіваюсь, вдовольнишся.
Джульєтта О ні! Я вдовольнюся лиш тоді,
Коли Ромео я побачу… мертвим…
Стомилось в мене серце від нудьги!
Синьйоро, лиш знайдіть таку людину,
Що віднесла б йому отруту,- я
Сама її так добре приготую,
Що, випивши її, Ромео вмить
Засне спокійно. О, яка ж то мука
Ім’я це чуть, але не мати сил
До нього кинутись і всю любов,
Яку я відчувала до Тібальта,
На тіло вилити його убивці!
Синьйора Кап. Знайди ж отруту, я знайду людину.
Тепер у мене радість є для тебе.
Джульєтта В сумні хвилини - радість так до речі!
Яка ж то радість? Розкажіть, синьйоро.
Синьйора Кап. Так, так! Дбайливий батько в тебе, доню:
Щоб сум розвіять твій, він вибрав день,-
Для радості великої призначив,
Нежданої для тебе і для мене.
Джульєтта Синьйоро, в добрий час. Який же день?
Синьйора Кап. То слухай, доню: ранком у четвер
Прекрасний, гідний дворянин шляхетний,
Граф молодий Паріс тебе до церкви
Петра святого поведе, і ти
Убійдеш, як щаслива наречена.
Джульєтта Ні, церквою Петра клянусь. Клянусь
Самим Петром. Ніколи я йому
Не буду за щасливу наречену.
Яка хапливість! Мушу я вінчатись,
Коли жених мене іще й не сватав.
Прошу вас, передайте ви синьйору,
Моєму батькові, що заміж я
Виходити бажання ще не маю.
Коли ж захочу - о, клянусь,- тоді
Скоріше я віддамся за Ромео,
Якого так ненавиджу, аніж
З Парісом поберуся. Справді радість!
Синьйора Кап. Ось батько твій; скажи йому сама,
І ти побачиш, як він прийме це!
Входять Капулетті й мамка.
Капулетті Як зайде сонце, падає роса.
Відколи ж нас покинув мій племінник,
На землю дощ паде.
Що, дівчинко-фонтане, ти в сльозах?
Ще злива? У малому тілі в тебе
Все вкупі - море, човен і вітрище!
В твоїх очах, які назвав би морем,
Припливи і відпливи сліз гірких;
Твоє маленьке тіло - човен утлий,
Що плаває серед солоних хвиль;
Твої зітхання - то бурхливий вітер,
Що бореться з потоком буйних сліз;
Коли відразу не настане тиша,
Борвій злама твого човна хисткого.
Ну, що, дружино? Ти уже сказала
Про те, що саме вирішили ми?
Синьйора Кап. О так, синьйоре, лиш вона не хоче
І дякує за честь. О, краще б я
З могилою, дурну, її звінчала!
Капулетті Що? Поясни ж бо! Поясни, дружино!
Вона не хоче? Як? І нам не вдячна?
І не пишається? І не вважає
За щастя те, що їй знайшли, негідній,
Ми гідного такого жениха?
Джульєтга Я не пишаюсь цим, проте вам вдячна,
Що ви його шукали. Я не можу
Пишатись тим, що виклика ненависть!
Та вам і за ненависть вдячна я,
Вона ж бо від любові.
Капулетті Що ти! Що ти!
Яке безглуздя! В чому, власне, справа?
«Пишаюся» і «вдячна» - і «не вдячна»,
І «не пишаюся»!.. Шановна панно,
Прошу тебе, залиш твої химери,
Подяками не сип і не пишайся.
Тендітне тіло краще приготуй,
Щоб у четвер до церкви йти з Парісом.
А ні - то поведу тебе на віжках.
Геть, немоче бліда! Дівчисько нице!