Читать «Ромео і Джульєтта» онлайн - страница 29

З-за верховин туманних визирає.

Піду - я житиму, лишусь - помру.

Джульєтта Те світло ще не денне… Вір, я знаю:

То метеор,- його послало сонце,

Щоб смолоскипником служив тобі

І осявав до Мантуї дорогу.

Тому побудь іще, не треба йти.

Ромео Нехай мене захоплять, хай уб’ють!

Я буду радий, як цього ти хочеш.

Те сіре світло - ще не очі ранку,

Блідий то відблиск Цінтії чола.

І то не жайворонка спів бринить

У нас над головами, в вишині.

Мені зостатись легше, ніж піти.

Приходь же, смерть! Джульєтта так бажає.

Ми будем розмовляти, серце, так?

Ще маєм час. До ранку ще далеко.

Джульєтта Ні, ні, вже ранок! Ранок! Поспішай!

Іди! Мерщій тікай! Ти чуєш? Справді,

То жайворонок так співа невлад;

Яка огидна і фальшива пісня!

А кажуть - солодко співає він…

Та це брехня, бо нас він розлучає.

Ще чула - помінявся він очима

Із жабою. О як би я хотіла,

Щоб з нею й голосом він помінявсь!..

Це ж він обійми наші розірвав,

Він темну ніч, він і тебе злякав.

О, йди, іди мерщій! Уже світає.

Ромео А лихо нас пітьмою огортає.

Входить мамка.

Мамка Синьйоро!

Джульєтта Няню?

Мамка Синьйоро, мати ваша йде до вас.

Світає вже, тож будьте обережні!

(Виходить)

Джульєтта Впускай же день, вікно, й візьми життя!

Ромео Прощай, прощай! Один лиш поцілунок,

І я спущуся.

(Спускається)

Джульєтта Як? Ти вже пішов?

Моя любов! Мій муже! Друже мій!

Щодня і щогодини сповіщай.

Для мене днів багато у хвилині.

За цим рахунком буду я старою,

Коли побачу знов мого Ромео!

Ромео Бувай! Нагоди я не омину,

Щоб привітать тебе, любов моя!

Джульєтта Ти думаєш, ми зійдемося знову?

Ромео Так, певен я; а злигодні оці

Нам будуть потім спогадом солодким.

Джульєтта О господи! Передчуття зловісне

В моїй душі віщує щось недобре…

Мені здається, як стоїш внизу,

Немов ти мрець в глибокій домовині.

Я бачу зле -чи й справді ти блідий?

Ромео І ти також бліда, моя любов.

Прощай, прощай! Журба п’є нашу кров.

(Виходить)

Джульєтта О доле, доле! Ти така зрадлива!

Коли це так, то що тобі до нього?

Адже Ромео - вірності взірець.

То й будь же ти зрадливою, о доле!

Тоді, я сподіваюсь, ти недовго

Триматимеш його й мені повернеш.

Синьйора Кап.

(за сценою)

Що, доню? Ти вже встала?

Джульєтта Хто це кличе?

Чи не синьйора матінка моя?

Чи ще не спить, чи встала надто рано?

Що привести могло її сюди?

Входить синьйора Капулетті.

Синьйора Кап. Ну, як, Джульєтто?

Джульєтта Негаразд, синьйоро,,.

Синьйора Кап. Все плачеш ти за втраченим кузеном?

Слізьми не вимиєш його з землі,

А вимиєш - життя йому не вернеш.

Покинь же плакати, голубко. Годі!

Поплакати у міру - знак любові,

Над міру ж плакати - то нерозумно.

Джульєтта Дозвольте плакати. Я відчуваю,

Яка тяжка ця втрата.

Синьйора Кап. Ти лише

Сама її відчуєш, друг же твій

Не відчуває більше й не воскресне.

Джульєтта Таж втрату відчуваючи таку,

Не можу я не плакати за другом.

Синьйора Кап. Ні, не за тим, хто вмер, ти плачеш, доню.

Ти плачеш, що живий той лиходій,

Що вбив його?

Джульєтта А хто той лиходій?

Синьйора Кап. Відомо-бо: той лиходій - Ромео.

Джульєтта

(вбік)

Таж він за сотні миль від лиходійства.

Хай бог простить йому, як я прощаю,

Прости, господь! Прощаю я від серця,

Хоч так мені ніхто не зранив серця.