Читать «Ромео і Джульєтта» онлайн - страница 32

Джульєтта Амінь!

Мамка Що?

Джульєтта Ти утішила мене!

Іди і матері моїй скажи,

Що я пішла до келії Лоренцо.

Я батька прогнівила й хочу гріх

Спокутувати і здобуть прощення.

Мамка Іду, іду. Скажу… Оце розумне!

(Виходить)

Джульєтта Пекельна згубниця! Старий диявол!

(Дивиться вслід мамці)

Чи є страшніший гріх? Навчать мене,

Щоб зрадила я мужа і присягу!

Так ганити й принижувать його

Тим самим язиком, яким сама

Багато тисяч раз його хвалила?

Іди собі, пораднице огидна.

Віднині ти чужа моїй душі.

Піду ще до ченця по допомогу;

Коли ж рятунку жодного нема,

Я заподію смерть собі сама!

(Виходить)

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

СЦЕНА 1

Верона. Келія брата Лоренцо.

Входять брат Лоренцо й Паріс.

Брат Лор. В четвер, синьйоре? Надто строк короткий.

Паріс Бажає так мій батько, Капулетті;

І не мені спинять його поспішність.

Брат Лор. Сказали ви, що думки синьйорини

Ви ще не знаєте. Цей шлях кривий

Мені не до вподоби.

Паріс За Тібальтом

Вона без міри плаче, я й не міг

Поговорити з нею про кохання:

В оселі сліз Венера не сміється.

Але синьйор, її отець, вбачає

Веляку небезпеку в цій журбі

І мудро хоче поспішити з шлюбом,

Щоб зупинить бурхливу повідь сліз.

Самотність тільки збільшує нудьгу;

їй стане легше в товаристві мужа.

Тож знаєте, чого він поспіша.

Брат Лор.

(убік)

Хотів би я не знать отих причин,

Що зараз вам велять цей шлюб загаять!

Синьйоре, гляньте! Ось і синьйорина.

Входить Джульетта.

Паріс Щасливий я вітать мою дружину!

Джульетта Так буде, якщо стану за дружину.

Паріс Так мусить буть, коли нас повінчають.

Джульетта Що мусить буть, то буде.

Брат Лор. Бог те знає!

Паріс Прийшли ви сповідатись до отця?

Джульетта Я б, відповівши, сповідалась вам.

Паріс Не крийте перед ним любов до мене.

Джульетта Признаюсь вам, що я люблю його.

Паріс Признайтеся, що любите й мене…

Джульетта Якби призналась я, було б цінніше

Сказати це без вас, ніж вам в лице.

Паріс О бідна, як же ти від сліз змарніла!

Джульетта В тім невелика перемога сліз:

Моє лице й до сліз було негарне.

Паріс Сильніше сліз йому словами шкодиш.

Джульетта Таж істина - не наклеп, мій синьйоре,

І говорю я про моє лице.

Паріс Воно моє, а ти його ганьбиш.

Джульетта Можливо, й так: адже ж мені воно

Більш не належить. Отче мій святий,

Чи маєте ви зараз час для мене,

Чи, може, до вечерні я зайду?

Брат Лор. Я маю час, моя журлива доню.

Нам треба залишитись сам на сам;

Пробачте нам, синьйоре мій.

Паріс Крий боже,

Щоб благочестю став я на заваді!

Джульєтто, я збуджу вас у четвер.

Прийміть святий цілунок на прощання.

(Виходить)

Джульетта О, двері зачини!.. І плач зі мною…

Ні втіхи, ні надії, ні рятунку!..

Брат Лор. Ох, знаю я твою біду, Джульєтто!

Що діяти - я ради й сам не дам…

Я чув, що мусиш ти в четвер вінчатись

І шлюб отой відкласти неможливо.

Джульетта О, не кажи про це, коли не можеш

Мені сказать, як обминуть його!

Якщо твоя безсила зараз мудрість,

То мудрим рішення моє назви,

І мій кинджал пошле мені рятунок.

Бог нам з’єднав серця - мені й Ромео,

А ти нам, отче, руки тут з’єднав.

Раніше, ніж рукою оцією,

Що сам її Ромео ти віддав,

Я другий закріплю, новий союз,

Раніш ніж встигне зрадити це серце

І другому воно себе віддасть,