Читать «Ромео і Джульєтта» онлайн - страница 13
Unknown
Ромео Моя любов! Вона мене навчила,
Дала мені пораду, я ж за те
Позичив їй очей. Я не моряк,
Та будь від мене ти хоч так далеко,
Як щонайдальший берег океану,
Я б зважився такий здобути скарб!
Джульєтта Моє лице ховає маска ночі,
Але на нім пала дівочий стид,
Що ти в цю ніч мої слова підслухав.
Хотіла б я пристойність зберегти,
Від слів своїх відмовитись хотіла б,
Хотіла б я… та годі прикидатись!
Мене ти любиш? Знаю, скажеш: «Так…»
Тобі я вірю, з мене досить слова.
О, не клянись! Зламати можеш клятву:
Недурно ж кажуть, що з любовних клятв
Сміється сам Юпітер. О Ромео!
Скажи, якщо ти любиш, правду щиру.
Коли ж вважаєш - переміг мене
Занадто швидко, я тоді насуплюсь,
Скажу уперто: «Ні!», щоб ти благав.
Інакше - ні, нізащо в світі! Ні!
Так, мій Монтеккі, так, я нерозважна
І, може, легковажною здаюсь…
Повір мені, і я вірніша буду,
Ніж ті, що хитро удають байдужість.
І я б могла байдужою здаватись,
Якби зненацька не підслухав ти
Любов мою й слова мої сердечні…
Пробач мені, мій любий, і не думай,
Що мій порив палкий - це легковажність;
Мою любов відкрила темна ніч.
Ромео Клянусь цим місяцем благословенним,
Що сріблом облива верхи дерев…
Джульєтта О, не клянися місяцем зрадливим,
Який так часто змінює свій вигляд,
Щоб не змінилася твоя любов.
Ромео То чим я поклянусь?
Джульєтта Не треба зовсім.
Або, як хочеш, поклянись собою -
Душі моєї чарівним кумиром,-
І я повірю.
Ромео Серця почуттям…
Джульєтта Ні, не клянись! Хоч ти - єдина радість,
Та не на радість змовини нічні…
Все сталось несподівано занадто -
Так швидко, так раптово й необачно,
Як блискавка, що блисне й раптом зникне
Ледь встигнемо сказати: «Он сяйнуло!»
Добраніч, любий! Теплий подих літа
Нехай цю бруньку ніжного кохання
Оберне в пишну квітку запашну,
Коли з тобою зійдемося ще раз.
Добраніч! Хай у тебе переллється
Той мир, що вщерть моє сповняє серце!
Ромео Без нагороди так мене й покинеш?
Джульєтта Якої ж нагороди хочеш ти?
Ромео Повинна ти в коханні присягти.
Джульєтта Я присяглась раніш, ніж ти просив,
Проте я хтіла б клятву ту забрати.
Ромео Забрати клятву? О, навіщо, люба?
Джульєтта Щоб бути щедрою і знов віддати.
Таж я того жадаю, що вже маю:
Як море, доброта моя безкрая,
Як море, дна не має і любов,
Що більше їх я віддаю тобі,
То більше їх у мене зостається,
А їм немає меж…
Мамка кличе за сценою.
У домі гамір!
Прощай, мій любий!.. Няню, я іду!
Не зрадь мене, Монтеккі мій коханий.
Хвилину почекай, я повернусь.
(Виходить)
Ромео О, ніч свята! Благословенна ніч!..
Таж ніч тепер… А що, як все це сон?
Такий солодкий сон, що я боюсь -
Він не обернеться ніколи в дійсність.
Знову з’являється Джульєтта.
Джульєтта Три слова ще, Ромео, й на добраніч!
Якщо любов твоя до мене щира
І хочеш ти зі мною взяти шлюб,
То взавтра сповісти мене про це,
І я пришлю по відповідь когось,
Де і коли ти хочеш повінчатись;
Тобі до ніг складу я свою долю -
З володарем піду хоч на край світу!
Мамка
(за сценою)
О синьйорино!
Джульєтта Я йду! Як ти не будеш з чистим серцем,
Тоді благаю…
Мамка
(за сценою)
Синьйорино!
Джульєтта Зараз!
…Облиш мене і більше не приходь,
Зостав мене на самоті з журбою,
