Читать «Ромео і Джульєтта» онлайн - страница 11

Мамка Не знаю я.

Джульєтта Довідайся. Як має він дружину,

Не в постіль шлюбну - ляжу в домовину!

Мамка Монтеккі він, і звуть його Ромео;

Єдиний син того, хто ворог нам.

Джульєтта Злоба єдина у душі буяла,

І зі злоби любов єдина встала!..

Не знаючи, зустріла надто рано,

Та пізно я дізналась, безталанна!

Ох, не на радість ти, любов моя,

Бо ворога кохаю ніжно я!

Мамка Що це таке? Що кажеш ти?

Джульєтта Це вірші.

Навчив мене їх в танці кавалер…

За сценою гукають: «Джульєтто!»

Мамка Я зараз, зараз! Ну, ходім, ходім!

Останній гість вже залишив наш дім.

Виходять.

ДІЯ ДРУГА

ПРОЛОГ

Входить хор.

Хор Кохання давнє впало, смертю зжерте,

Натомість юний пломінь запалав;

Ладен за першу він любов померти,

Та над усе Джульєтту покохав.

Ромео любить, ця любов взаємна,

Та певності в собі він не знайде!

Він ворога блага, вона ж таємно

Принаду з вудки згубної краде.

Як ворог давній, він ввійти не сміє

З вітанням ніжним до коханки в дім.

Не має також жодной надії

Й вона на те, щоб бачитися з ним.

Час їх з’єднає, сили дасть кохання,

Й солодкі втіхи зменшать їх страждання.

(Виходить)

СЦЕНА І

Верона.- Фруктовий сад Капулетті.

Входить Ромео.

Ромео Куди ж іти, коли я серцем тут?

Вернися ж, прах земний. Знайди свій центр.

(Перелазить через мур і зникає за ним)

Входить Бенволіо з Меркуціо.

Бенволіо Кузене, гей! Ромео!

Меркуціо Він розумний:

Я присягну, що він давно вже вдома

І ліг у постіль.

Бенволіо Ні, побіг сюди

І скочив через мур. Поклич його!

Меркуціо Я викличу його закляттям! Гей!

Ромео! Чудію наш і безумче!

З’явися нам хоч в образі зітхання!

Скажи одну лиш риму, й з мене досить;

Хоч скрикни: «Ах!» Зримуй «любов» і «кров».

Промов Венері-кумоньці словечко

Чи подратуй її синка сліпого,

Хлопчиська Купідона, що так влучно

Пустив стрілу, й король Кофетуа

В жебрачку раптом закохався! Ах!

Не чує, не зітхне й не ворухнеться!

Помер шаленець, та збуджу закляттям!

Я заклинаю ясними очима

Коханої твоєї Розаліни,

її чолом, пурпурними устами,

І ніжкою, і трепетним стегном,

І всім добром, що є в його сусідстві,-

З’явися нам ти в образі своїм!

Бенволіо Розсердиться на тебе, як почує.

Меркуціо Не думаю. Розсердив би, коли б

До дівчини коханої його

Закляттям іншого закликав духа

І там, щоб залишив я їх удвох,

Оце було б образливо для нього.

Моє ж закляття чесне і невинне.

Адже я тільки іменем коханки

Його до нас з’явитись заклинаю.

Бенволіп Ходімо! Між деревами сховавсь він

І зник у вогкій темряві нічній.

Сліпа його любов, їй тьма до серця.

Меркуціо Якби любов була сліпа і справді,

То не могла б тоді влучати в ціль.

Сидить він десь під деревом плодовим

І мріє, щоб кохана синьйорина,

Як стиглий плід, йому упала в руки…

О, щоб той плід від стиглості порепав!

Бажаю, щоб вона… Прощай! От дурень! -

Ромео, на добраніч! Я - в перини:

Похідне ліжко надто вже холодне.

Ходш?

Бенволіо Ходім. Шукать того даремно,

Хто не бажає, щоб його знайшли.

Виходять.

Входить Ромео.

Ромео Сміється з шраму той, хто ран не мав.

Вгорі, край вікна, з’являється Джульєтта.

Та тихо! В тім вікні сяйнуло світло!

Там схід, сама ж Джульєтта - ясне сонце!

Зійди ж, прекрасне сонечко, і сяйвом