Читать «Слідство триває (збірник)» онлайн - страница 85

Зоя порається біля харчів Із зеленого будиночка виходить Толя з чайником у руці. Під пахвою — згорток.

Толя. Дивно все якось.

Зоя. Ага.

Толя. Знаєш, Чебурашка чогось вирішив, що це — його мати.

Зоя. Але ж їй років двадцять сім. Це просто неможливо.

Толя. І я так думаю.

Зоя. Бідний хлопець!

Толя. Дивна якась пара. У Петренків велика квартира. А їх всього двоє. Могли б і там переночувати. Навіщо їхати у холодну дачу?

Зоя. По-моєму, вони не чоловік і жінка.

Толя. Ти думаєш?

Зоя. Майже певна. Особливо видають себе чоловіки.

Толя. Як це?

Зоя. На власну жінку вони ніколи не дивляться так, як на чужу. І взагалі якась настороженість, напруження, тривога у них в очах. У обох.

Толя. Я теж помітив. Тому вони й не могли зупинитися в готелі. Для чого треба було їх вигукувати? Хай би собі… По-моєму, Іван Васильович це теж зрозумів.

Зоя. Ага.

Толя. Кохання — це ж така незбагненна річ! Хіба знаєш, коли воно тебе підстереже? І до кого? Чи належить вона вже комусь, чиясь дружина, кохана. Чи вільна, чи не вільна — воно не розбирає.

Зоя. Ти так говориш, наче тобі сорок років.

Толя. Хіба справа у роках?

Зоя. Ні… Але…

Толя. Ти пробач. Може, я й не маю права це говорити… Не подобається мені твій Валера.

Зоя. Чого? Через отой брейк?

Толя. Ні… Не тільки.

Зоя. Ти ж його зовсім не знаєш.

Толя. Я й тебе не знаю, але…

З глибини сцени виходить Іван Васильович з чохлами від сидінь автомашини.

Іван Васильович (стелить чохли на лавки). О! Так буде безпечніше. У таку погоду сидіти на сирому й холодному — це… Особливо ж для прекрасної статі.

Зоя. Спасибі! Заздрю вашій дружині. Якби всі чоловіки були такі дбайливі й уважні!

Іван Васильович. Елементарно, Зоєнько, елементарно.

Толя (виймає з-під пахви згорток — це килимок). Я теж захопив.

Іван Васильович. От бачиш!

З глибини сцени виходять Василь Іванович (з пляшкою вина) і Галина Сергіївна (з поліетиленовим кульком, в якому лежать пиріжки).

Галина Сергіївна (простягає Іванові Васильовичу кульок). З новосіллям! Це пиріжки. З сиром. Сама пекла.

Василь Іванович. Хай вам щастить! (Простягає пляшку вина.)

Іван Васильович. Ой! Та ви що! Ні-ні! Це вже вийшло з мого боку… наче здирство. Якби знав, ніколи б… ви мене ставите у незручне становище. Заберіть, я вас прошу!

Галина Сергіївна. Іване Васильовичу!

Василь Іванович. Не ображайте нас.

Іван Васильович. От комедіант старий. Наробив шелесту зі своїми вхідчинами. Думав — жартома, а вийшло…

Галина Сергіївна. По-моєму, все прекрасно.

Входить Валера з оберемком хмизу.

Іван Васильович (крутить у руках пляшку вина). Чи не припишуть нам розтління неповнолітніх? Нічого собі керівний товариш!

Василь Іванович. А для неповнолітніх от, я бачу, є пепсі.

Зоя. Валеро!

Валера (кладе хмиз біля вогнища). Діставай!

Зоя (дістає з сумки пляшку). Неповнолітні пропонують до столу каберне «Оксамит України».

Валера. За смаковими якостями не поступається кращим світовим зразкам. Вживається космонавтами від радіації.

Іван Васильович. Одначе! Неповнолітні!.. Та в цьому вже, дорогі мої друзі, переплюнути вас я неспроможний. (Розводить руками.) Оскільки міцних напоїв не вживаю, можу запропонувати лише чай індійський, а також каву розчинну «арабік».