Читать «Слідство триває (збірник)» онлайн - страница 7
Всеволод Нестайко
Нінка. Ой, дивись! Будеш так витворятися, візьмуть тебе на облік у дитячу кімнату міліції. Тобі це треба?
Вітька. Закрий свій гроб і не торохти кістками!
Нінка. От побачиш! Надія Федорівна так і сказала. Нащо тобі це? Я тобі раджу…
Вітька. Не тягни щупальці, а то копита простягнеш!
Володя. А ти, між іншим…
Вітька
Володя. З характером!
Нінка. Дуже важкий!.. Ви його знаєте?
Володя. Ні. Тільки підійшов… Бачу — в ножика грає. Захотілось дитинство згадати.
Нінка. А здібний же. З географії стільки знає! У десятому стільки не знають. А дисципліна… І поведінка… Кошмар!.. Недавно написав на радіо листа. Концерт був за заявками слухачів. І передали: «За проханням учениці п’ятого «Б» класу Надійки Лукашенко передаємо пісню з мультфільму «Крокодил Гена»… А Надійка Лукашенко — це Надія Федорівна Лукашенко, наша класна керівничка. І піснею крокодила Гени він її на уроках доводив. Уявляєте?
Володя
Нінка. Смоктуновський.
Володя. Скажи, а то не сестра його пройшла тільки-но… з етюдником?.. Гарна така…
Нінка. Сестра.
Володя. Так що… сестра не може на нього тілннути? Вона, здається, студентка худінституту.
Нінка. В десятому художньої… Що сестра! На нього Роман Йосипович вплинути не може. Директор. А Романа Йосиповича, знаєте, навіть батьки бояться!
Володя. А як його прізвище?
Нінка. Кого? Романа Йосиповича?
Володя. Та ні. Цього… Магеллана.
Нінка. Руденко. А нащо вам?
Володя. А сестру його, не знаєш, як звуть?
Нінка. Наталка. А… а ви не з міліції? Я вам все розповідаю, а ви потім…
Володя. Не бійсь.
Нінка. Ну, глядіть. Він взагалі непоганий. Тільки важкий.
Володя. Вона теж важка.
Нінка. Хто?
Володя. Ну бувай здорова! Спасибі!
Нінка. До побачення!
Володя
Інструктор. З ким?
Володя. З Наталкою!
Інструктор. З якою Наталкою?
Володя. Та з тією ж! Про яку я тобі казав! З художницею!
Інструктор. Ну й що?
Володя. Нічого. Вона не захотіла зі мною розмовляти. Сказала, щоб я йшов під три чорти.
Інструктор. Так чого ж ти радієш?
Володя. Ах, Коляй! Це отака дівчина!
Інструктор. Вірю. Але ж вона послала тебе під три чорти?
Володя. А ти хотів, щоб вона кинулася мені на шию? Якийсь незнайомий дундук в’язне до неї на вулиці — що вона має робити?
Інструктор. А що робитимеш тепер ти?
Володя. Не знаю… не знаю… Ти ж знаєш, я піл місяці ходжу, як… Це, звичайно, дурне, але… Що я можу зробити… До сьогоднішнього дня я не сказав їй ні слова. Але я знаю її вже тисячу років… Спершу вона мерзла в своєму куцому пальтечку. Мені було холодно дивитись, як вона дрібочить ногами, щоб зігрітися, біля свого мольберта. Це ще добре, що в цьому році така рання весна! Восьмого березня, я ж тобі казав, я хотів подарувати їй проліски. І… і не наважився… Я тільки здаля спостерігав за нею…