Читать «Слідство триває (збірник)» онлайн - страница 5

Шнобель. А чого портфельчик ховаєш? Ану покаж! Такий хлопчик. Мамочка ж, мабуть, дала на сніданок у школу.

Вітька (відштовхуючи Шнобеля і не даючи портфель). Не чіпай! Ну! Не чіпай! Там нічого нема!

Шнобель. Цоп! (Вихоплює портфель). Недовго сіпалась бабуся в досвідчених руках матроса! Бу-га-га!

Вітька. Віддай! Віддай, ну!

Шнобель (нишпорить у портфелі, дістає звідти гроші). О! О-ля-ля! Двадцять цілкових! Так ти капіталіст! І не хотів з нами, з пролетарями, поділитися, дати поганого рубля. Ай-яй-яй!.. Жадність фраєра згубила! Не хотів дати руб, заберем усе.

Вітька несподівано кидається на Шнобеля, хоче вирвати гроші, але Шнобель скручує його

Шнобель. Не тягни щупальці, а то копита простягнеш! (Дає Вітьці потиличника, Вітька падає.)

Батя (підходить до Шнобеля). Віддай пацану гроші!

Шнобель (відступає). Батя, не мішайся! Ти в долі!

Батя ловко кидає Шнобеля на землю, забирає гроші.

Батя (простягає Вітьці гроші). На!

Шнобель. Батя, хоч на чвертку!

Батя. Закрий свій гроб і не торохти кістками! (Вітьці.) А ти молодець! Ти мені подобаєшся. Будьмо знайомі: Михайло, або, як мене звуть друзі, — Батя. А це Яшка Шнобель. Ти йому пробач. Вій трохи нервовий. Його мати в дитинстві на підлогу впустила. Тебе як звати?

Вітька. Вітька… Магеллан… у школі називають.

Батя. А! Знаменитий англійський мандрівник.

Вітька. Іспанський… А за походженням португалець.

Батя. От-от!.. Молодець! Значить, подорожі, мандрівки любиш? Правильно!.. «В флибустьерском дальнем синем море бригантина поднимает паруса…» Виходить, ми з тобою однієї групи крові. Я теж люблю… Я, брате, нашу одну шосту — вздовж і поперек… В уссурійській тайзі женьшень шукав… На Ризькому взмор’ї янтар збирав… На озері Ріца шашлик цинандалі запивав… На Тіксі строганиною спирт закусував… Піастри звідки?

Вітька. Та… це… це на одне діло…

Батя. Гаразд, не кажи. Поважаю свободу совісті. Рубати хочеш?

Вітька. Ні… Дякую.

Батя. А то чого там — давай! Правда — сухом’ять. Запити, вибачай, нічим. Та ти, здається, й не п’єш. Тобі ще ранувато.

Шнобель. Вій ще молочко п’є. Бу-га-га!

Батя. Ну й що! Я молочко теж п’ю… Ну, гаразд, Вітьок, валяй, Магеллан, пливи у своїх фінансових справах і вибачай за затримку. Ти де живеш?

Вітька. На Жовтневій. У дев’ятнадцятому номері.

Батя. О! Так ми ще й сусіди! Заходь у гості. Обов’язково. Ти мені сподобався. Про подорожі поговоримо. Магнітофон послухаємо. У мене Висоцький є… «Лучше гор могут быть только горы, на которых никто не бывал…» Знову-таки про подорожі… Заходь обов’язково. Космонавтів, шість, квартира сімнадцять. Запам’ятай!

Вітька. Спасибі… Ну… я піду. До побачення.

Батя. Гуд бай!

Вітька іде.

Шнобель. Ех, Батя, викаблучуєшся. У благородство граєш.

Батя. Ти, Яша, темний, як гудрон. З тобою нецікаво балакати.

Затемнення.

Світло. Засідання комісії в справах неповнолітніх.

Василь Васильович. А звідки в тебе взялися гроші? Двадцять карбованців!

Вітька мовчить.

Класний керівник. Невже вкрав? Ще до зустрічі з ними почав? Який жах!

Наталка (зривається з місця). Нічого він не крав! Це… це наші з ним гроші були. Ми зібрали… мамі… на подарунок. Мама другого травня… День народження… Ми хотіли… Я говорила — блузку… А він… він — купити на всі гроші картки спортлото… У мами… пальта нема нового. Але — якщо зовсім нічого не виграти… А він наполягав. Ну ми посварилися, і він… Але про це я потім уже дізналася. А в той день… в той день я нічого не помітила. Тому що… тому що…