Читать «Слідство триває (збірник)» онлайн - страница 30

Юрко. Ну, пробач!.. Ну, так вийшло!.. Хто ж знав, що йому треба буде подзвонити… у важливій справі… Не сердься!.. (Намагається обійняти її.)

Алла (відштовхує його). Одчепись!.. У важливій справі!.. Ха-ха! Ну, твій татунчик і жук! Я тобі скажу… Не знаю, що він там шукає, але телицю він собі вже знайшов. Абсолютно!.. І, здається, в них ще й синочок саме знайшовся. Отже, поздоровляю з братиком! Ха-ха!

Юрко. Що?! Що ти мелеш?

Алла. Не мелю, козел!.. А кажу те, що чула! Він у лікарню дзвонив. У Вінницю. Питав про здоров’я Надії Коваленко. І про синочка.

Юрко. Ти що?!

Алла. Ну, гаразд, розбирайтесь тут самі. А мені на роботу треба. Давай випускай мене, швидко! Ну! (Виходить.)

Юрко мовчки йде слідом за нею. потім повертається.

Юрко. Не може бути… Все, що завгодно… але… щоб… непорозуміння якесь… Та ще й гроші взяв — для цього… господарчі… мамині… Не може цього бути! Ні!..

Дзвінок у передпокої. Юрко йде туди, повертається разом з Кудрицьким.

Кудрицький. Ху-у… Дай віддихатися. Ледве на ногах стою. Дві доби не спав. Не лягав навіть. Махав пензлем. Сьогодні вранці комісія приймала мій «шедевр». Після доробок. Ху-у… Наче п’яний. У голові макітриться… Але зараз не про це… Де батя? У майстерні нема, і вдома, я бачу, теж. Де цей… пустун?

Юрко. Що таке? Що сталося? Дядю Борю!

Кудрицький. Нічого. Нічого страшного. Просто… просто прийшла «бомага»… І треба її негайно погасить. Щоб не було зайвих розмов… Зараз такий час… Ти хлопець дорослий… З тобою можна одверто… Розумієш, на комісії Вася Погорєлов з Худфонду раптом каже… Ну, де батя?

Юрко. Поїхав. А що сталося? Яка «бомага»? Дядю Борю!

Кудрицький. «Яка»! «Яка»! З вінницького витверезника!..

Юрко. Що?

Кудрицький. На жаль!.. (Розводить руками.) «Повідомляємо, що член Художнього фонду товариш Колчанов у нетверезому стані…» Пробач, старий, звичайно, незручно синові про батька таке., але… виручати треба, а не… Де він?

Юрко. Поїхав.

Кудрицький. Куди?

Юрко. У Вінницю, здається…

Кудрицький. Знову?.. Тьху!.. У вас що, там родичі?

Юрко. Ні.

Кудрицький. Це ж треба! Наших витверезників йому не вистачає. У Вінницю спеціально їздить. Оригінал!.. Це ж треба! Колчанов!.. Совість наша! Завжди мене критикував за… за це саме… І раптом… Ха-ха!.. А взагалі щось він останнім часом… кислий якийсь ходить. У вас що — у сім’ї… це саме… непорядок? А? Як там у нього з… з мамою?

Юрко. Не знаю… Звичайно, по-моєму.

Кудрицький. Звичайно!.. Хіба може бути звичайно з такою незвичайною жінкою… (Дивиться на портрет, зітхає.) То ти ще, старий, нічого не розумієш… Ху-у… Втомився. Просто упаду зараз. Піду на кухню… подрімаю трохи, бо… Як Батя об’явиться, буди негайно.

Юрко. Та лягайте тут… Дядю Борю!

Кудрицький. Ні! Ні! Твоя мама любить порядок. А я… на комісію прямо з майстерні… А ванну приймати зараз нема сили. Я хвилин десять, не більше… (Виходить.)

Юрко нервово ходить по кімнаті. Розгублений. Не знає, що робити. Дзвонить телефон.

Юрко (знімає трубку). Альо!.. Ні! Тамари Іванівни нема… Не знаю… Будь ласка… (Кладе трубку, телефон знову дзвонить, Юрко знову знімає трубку.) Альо!.. А?.. Це ти?.. Та ні!.. Що ти… Навпаки… Заходь. Звичайно… Звичайно… Заходь… (Кладе трубку, виходить, — мабуть, у кухню, — повертається.) Спить… Як убитий… (Ходить по кімнаті.) Що ж це таке насправді… Невже тато?.. Дурниця якась… А взагалі тиждень тому він таки їздив на три дні кудись… Значить, у Вінницю… І там… (Хворобливо морщиться.) Народження відзначав…