Читать «Слідство триває (збірник)» онлайн - страница 32

Юрко (розгублено). А… а що?.. Що ж я можу… Я ж…

Алла. Хочеш, я з тобою поїду?.. Мені тільки одним оком на неї глянути, і я тобі одразу скажу… Я таких баб — з ходу… Мені просто жаль, якщо… У мене ж теж батечка забрала одна… не будемо говорити… Я таких спритнячок у-у-у!.. Гуляй-гуляй, але сім’ї, де діти, не чіпай!.. Хочеш, поїду?

Юрко. А… ти можеш?

Алла. В елементі. У мене три відгули за свята. Хоч зараз. Піду до нашого Павла Петровича… Він на мене давно око поклав. «Подзвонили… терміново треба їхати, захворіла тітка у Вінниці…» Ще й квитки дістати поможе… Він, він такий… У нього всюди… Ну?

Юрко (непевно). Я знаю… А… а мати?

Алла. Записку залишиш: так і так, буду через два дні, не хвилюйся, приїду — розкажу… А потім щось придумаємо…

Юрко. Я знаю… Якось… Я ніколи…

Алла. Ну, ти ж і лопух!.. Ну!.. Воно мені треба!

Юрко. Та ні… просто… якось…

Алла. От теля!.. Якось… якось!.. Вирішується доля твоєї сім’ї… Може, без батька лишишся… А ти…

Юрко. Ну, добре, добре… А… а гроші?.. Це ж…

Алла. Та є в мене гроші, цуцику. Я ж працівник торгівлі.

Юрко. Ні! Ні! Що ти?!

Алла. От же ж!.. Та віддаси ж потім. Шмотку якусь продаси і… Слава богу, навалом…

Юрко. Ну, гаразд. Я з господарчих поки що візьму. А то мати ще більше хвилюватиметься. Поїхав на два дні кудись і — без грошей…

Алла. Ну, давай!

Юрко (бере з серванта гроші, роззирається по кімнаті). З речей що взяти? У дипломат, мабуть?

Алла. Ану тебе! Теж мені — Амундсен! Великий мандрівник! Не треба нічого. Зубну щіточку в кишеню сунь. І досить. Ну й шкарпеток пару. На два ж дні всього. Пиши записку.

Юрко (пише записку). Перший раз у житті брешу матері.

Алла. Вітаю з прем'єрою!.. Але це не брехня… Це просто недомовка… А взагалі всю правду кажуть лише дурні. Ходімо.

Юрко. Ходімо. (Зітхає.)

Юрко і Алла виходять. Чути, як у передпокої хряскають двері. Деякий час сцена порожня. Потім виходить Кудринький.

Кудрицький. Двері хряснули… Прийшов хтось… Чи пішов… (Кличе.) Юрку… Де ти, старий?.. Пішов… (Дзвонить телефон, Кудрицький знімає трубку.) Аллоу!.. Тамари Іванівни… здрастуйте… нема… Не знаю… ні, це не чоловік… на жаль… Близький друг… чоловіка… Що?.. Завтра?.. О четвертій? Дуже приємно… Передам, дівчино. Обов’язково!.. Всього найкращого… (Кладе трубку.) Гм… Голова — як трамвай… Дзвенить, кудись мчить і хитається… (Сідає в крісло, дивиться на портрет.) Цариця Тамара!.. Дивна жінка! (Декламує.) «Нам не судилося з тобою разом в життя у парі йти, і горе й радощі нести важкою й світлою порою»… Ех-хе-хе! Королева моєї мрії! Ну чому, чому ти дружина мого друга Олекси Колчанова? І не смію я навіть думати про тебе… «Для мене дружина друга — не жінка», — сказав якийсь мудрець… Або дурень… Чорт його батька зна… Ти ж для мене — принадніша від усіх жінок світу… Нічого не можу з собою вдіяти… (Дзвонить телефон, Кудрицький знімає трубку.) Аллоу!.. Ні, нє можна. Бо її немає вдома… Не скажу-с… Хто?. Студент-дипломник Колупаєв? Добре, передам, товаришу Колупаєв. Бувайте здорові! (Кладе трубку.) Дідько візьми! Виявляється, окрім мене, ти ще потрібна десяткам якихось мужиків. У тому числі проректору по науці і студенту-дипломнику Колупаєву. На певне, двієчник і йолоп. І таємно закоханий у професора Колчанову. Негідник! Як і проректор по науці… Тому що в тебе неможливо не закохатися. Ти з тих жінок… В тобі якось особливо відчувається ота споконвічна загадка жінки…