Читать «Слідство триває (збірник)» онлайн - страница 29

Алла. Ох!.. От бачиш… (Намагається швидко переодягтися, спохвату плутається, не може попасти в рукава.) Ну!.. Ну!.. От бачиш!..

Юрко (метушиться). Нічого! Нічого! Там ланцюжок… С… сховайся! Сховайся поки що!.. Я його випроваджу!.. Зараз! (Підштовхує Аллу до шафи.)

Алла. Ну… оце вскочила!.. Ану тебе! (Лізе в шафу.)

Юрко. Тільки на хвилинку! Тільки на хвилинку! Я його зараз випроваджу. (Замикає шафу на ключ, ключ ховає в кишеню, навшпиньках біжить у вітальню, швидко, намагаючись не дзвякнути, ховає все зі столу в бар, потім біжить у передпокій, звідти чути його голос: «Зараз! Зараз! Що за паніка!»)

Входять Юрко і Колчанов.

Колчанов. Відколи це ти почав замикатися на ланцюжок?

Юрко. Та… якийсь тип підозрілий швендяє тут по квартирах.

Колчанов. А… чому ти взагалі дома? Не пішов до школи? Мами нема?

Юрко. Нема. А в мене завтра контрольна. Спеціально лишився, щоб підготуватися. Так треба заважати? Хочете, щоб був хороший атестат, а самі… Ну, що таке? Що?

Колчанов. Вибач. Я на хвилинку…

Юрко. До речі, мама сказала, щоб ти купив картоплі і забрав білизну з пральні.

Колчанов. На жаль… зараз…

Юрко. Вона буде гніватися. Ти ж знаєш… Ну, збігай на хвилинку. Просто зараз. Я б сам, але… в мене горло… і контрольна…

Колчанов. Ні. Мені треба терміново подзвонити. Я тихенько. Із спальні. (Бере телефон, він на довгому шнурі — помічає, що телефон роз’єднано.) О, ти…

Юрко. Ага! Щоб не заважали (вмикає телефон, іде слідом за батьком у спальню). Тобі потрібні ці неприємності. Ну збігай!.. Ти ж знаєш, вона не любить, коли… Подзвониш через десять хвилин…

Колчанов (зупиняється на порозі спальні). Вибач. Але в мене важлива… ділова розмова. Ти собі займайся. Я тихо.

Юрко (спалахує). Я не збирався підслуховувати! (Рвучко зачиняє двері спальні, нервово ходить по вітальні, збільшує гучність звуку магнітофона.)

Колчанов (довго набирає номер — видно, міжміський, по коду). Алло!.. Лікарня?.. Здрастуйте. Скажіть… будь ласка… як здоров’я Коваленко Надії… П’ята палата? Так… Це… це її знайомий… Так… так… той самий, що приїздив… так… Колчанов… Що?.. Що?.. А як… син?.. Що?.. Так… так… Тоді я зараз виїду… Зараз же… До побачення. (Кладе трубку, знову набирає номер, причому кілька разів, мабуть, зайнято, нарешті додзвонюється.) Довідкове? Скажіть, коли найближча електричка на Вінницю?.. Дякую. (Кладе трубку, підходить до шафи, хоче відчинити, ключа немає, махає рукою, іде у вітальню.) Юрко! Я мушу терміново виїхати у… у справі..

Юрко. Знову?.. Їдь… Якщо мусиш… Мені що… Будь ласка. Мамі пояснюй, мені не треба…

Колчанов. Мамі скажеш… скажеш, що я… взяв з господарчих… п’ятнадцять карбованців… (Бере гроші в серванті.)

Юрко (пхикає). Давай! Чого там..

Колчанов (ніяково). Я через пару днів віддам… коли приїду… ну… ну, бувай здоров.

Юрко. А… коли приїдеш? Що мамі сказати?

Колчанов. Ну… через пару днів… напевне. Му, бувай! (Швидко виходить.)

Юрко іде слідом за ним у передпокій, потім швидко повертається, біжить у спальню, відмикає шафу, звідти вилазить Алла.

Алла. Ну-у, знаєш!.. Фу-у!.. Ледь не задихнулася!.. Такого в мене ще не було!.. Ну!.. Як у кіно!.. Розповім — дівки луснуть від реготу. Ой!.. Ха-ха-ха!.. (Сміється.)