Читать «Слідство триває (збірник)» онлайн - страница 28

У передпокої дзвінок. Юрко біжить туди. Повертається разом з Аллою.

Алла. О-о!.. Як у вас тепер!.. Ні-чо-го!.. Я в тебе взагалі, по-моєму, тільки раз була… у третьому класі, здається, ще на Рєпіна…

Юрко. Та що там… Здрастуй!.. Здрастуй, сонечко!.. (Поривчасто обіймає її, намагається поцілувати.)

Алла (уникає обіймів). Та почекай!.. (З цікавістю оглядає квартиру.) О!.. Яка ваза!.. Звідки?

Юрко. З Чехословаччини.

Алла. Капітально!.. В нас у продажу таких не було. А чарочки… на довгих ніжках?..

Юрко. Угорські.

Алла. Дуж-же!.. Теж у нас не продавалися… Скільки імпорту! Виключно!.. Це що — твій татунчик за рубіж вискакує?

Юрко. Та ні.

Алла. Він же художник.

Юрко. Ну й що… Алло! (Знову нетерпляче обіймає її.)

Алла. Та почекай ти!

Юрко. Ну, ти ж сама вчора у парку сказала, що якби…

Алла. Ну й що!.. А то піду.

Юрко. Та я ні… Просто…

Алла (підходить до портрета, який висить так, що глядачеві не видно, що на ньому намальовано). О!.. Це він намалював?

Юрко. Ага.

Алла. А хто це?

Юрко. Тамара Іванівна… Мати…

Алла. Дуж-же! Мені подобається. Він її, мабуть, здорово любить. Так намалював.

Юрко. Аякже! Вона у нас… Будь здоров! Голова сім’ї!

Алла. А він? Він же, мабуть, талановитий… Так намалював…

Юрко. Та… талановитий… Але… закомплексований (махає рукою). Шукає щось… І не може знайти. Нікого в майстерню свою не пускає… Десять років пише якесь полотно… А гроші… Тільки й того, що дитячу художню студію у Палаці піонерів веде. На сто двадцять кербе…

Алла. Хіппар, значить… Наш Толик, магазин який оформляв, зелений зовсім, а гребе будь здоров. Художникам це ж запросто…

Юрко. Та… Давай краще закусимо… Якби тобі не на роботу, можна було б і трохи… той…

Алла. Почекай… Я ще спальню подивлюсь. Можна?.. У вас такий шермон!.. А я… Люблю красиві речі… У мене — естетичний смак. (Підходить до шафи.) Можна відчинити? На хвилиночку…

Юрко. Відчиняй.

Алла (відчиняє шафу). О-оу!.. У тебе мамуля правді… в порядку… Ти диви!.. Ні-чо-го! (Перебирає сукні.)

Юрко. Алло!.. (Прохально.) Ну, я ж… Ну, ти ж… Алло!

Алла (продовжує перебирати сукні). Ух, яке плаття!.. У-у-у!.. Та почекай!.. Слухай, можна, я поміряю?.. На хвилиночку тільки. Я таке на одній чувисі бачила… Можна?

Юрко. Давай! Чого там…

Алла. Тільки одвернись. Ну!

Юрко. Будь ласка… (Неохоче одвертається.)

Алла. Хвилиночку… Зараз… (Знімає своє плаття, вішає на дверцята шафи, починає надягати плаття Колчанової.)

У передпокої смикаються двері, дзвонить дзвінок і одночасно чути голос Колчанова: «Гей! Хто там?.. Юрко!.. Тамаро!..»

Юрко (перелякано пошепки). Ой! Батя!